Аналіз вірша «Не жалую, не кличу, не плачу…»

23.01.2011

Російський поет. З перших збірників ("Радуница", 1916, "Сільський часослов", 1918) виступив як тонкий лірик, майстер глибоко психологизированного пейзажу, співак селянської Русі, знавець народної мови й народної душі. В 1919 – 23 входив у групу імажиністів. Трагічне світовідчування, щиросердечне сум’яття виражені в циклах "Кобыльи кораблі" (1920), "Моськва шинкарська" (1924, поемі "Чорна людина" (1925. У поемі "Балада про двадцять шести" (1924), присвяченої бакинським комісарам, збірнику "Русь Радянська" (1925), поемі "Ганна Снегина" (1925) С. Єсенін прагнув осягнути "комуною здиблену Русь", хоча продовжував почувати себе поетом "Русі уходящей", "золотий бревенчатой хати". Драматична поема "Пугачов" (1921). У стані депресії покінчило життя самогубствам.

Біографія Народився 21 вересня (3 жовтня н.с.) у селі Константинова Рязанської губернії в селянській сім’ї. Із двах років "по бідності батька й численності сімейства" був відданий на виховання заможному дідові по матері. У п’ять років навчився читати, у дев’ять років почав писати вірші, наслідувати частівак. Учився Єсенін у Константиновськом земському училищі, потім у Спас-Клепиковськой школі, що готовить сільських учителів. Після закінчення школи рік жив у селі. Сімнадцяти років виїхав у Моськву, працював у конторі в купця, коректором у друкарні; продовжуючи писати вірші, брав участь у Суриковськом літературно-музичному кружку.

В 1912 надійшов у Народний університет О. Шанявського на історико-філософське відділення, провчився півтора року. З початку 1914 у моськовських журналах з’явилися вірші ЄсенінО. В 1915 він переїхав у Петроград, сам прийшов до Блоку знайомитися. Привітний прийом у будинку Блоку, схвалення його віршів окрилили молодого поетО. Його талант визнали Городецький і Клюев, з якими його познайомив Блок. Майже всі вірші, які він привіз, були надруковані, він став відомий. У цьому ж році Єсенін примкнув до групи "селянських" поетів (Н. Клюев, С. Городецький і ін.). В 1916 виходить у світло перша книга Єсеніна "Радуница", потім – "Голубень", "Русь", "Микола", "Марфа Посадниця" і ін. (1914 – 17). В 1916 був покликаний на військову службу. Ревалюція застала його в одному дисциплінарному батальйоні, куди він потрапив за відмову написати вірші на честь пануючи. Самовільно покинув армію, працював з есерами ("не як партійний, а як поет"). При розколі партії пішов з ліваю групою, був у їхній бойовій дружині. Жовтневу ревалюцію прийняв радісно, але по-сваєму, "із селянським ухилом". В 1918 – 1921 багато їздив по країні: Мурманськ, Архангельськ, Крим, Кавказ, Туркестан, Бессарабія. В 1922 – 1923 разом з Айседорой Дункан, відомою американською танцівницею, почав тривалу закордонну подорож по Європі (Німеччина, Франція, Бельгія, Італія); чотири місяці жила в СШО. В 1924 – 1925 з’явилися такі відомі вірші, як "Русь уходящая", "Лист до жінки", "Лист матері", "Станси"; особливе місце займають "Перські мотиви". У сваїй поезії Єсенін зумів виразити гарячу любов у сваїй землі, природі, людям, але є в ній і відчуття триваги, очікування й розчарування. Незадовго до смерті стварив трагічну поему "Чорна людина". М. Горький написав про Єсеніна: "…не стільки людина, ськільки орган, стварена природою виняткова для поезії, для вираження невичерпної "суму полів", любові до всього живаго у світі й милосердя, що – найбільше іншого – заслужено людиною". Життя Сергія Єсеніна трагічно обірвалося 28 грудня 1925. Похований у Моськві на Ваганьковськом цвинтар.

Як талановитий художник, Єсенін уміло користується всією палітрою фарб, стварюючи сваї неповторні відтінки: «країна березоваго ситцю», «пломінь вуст», «гучна рань», «рожевий кінь»… Колірна гама сприяє передачі найтонших настроїв, надає мальовничу натхненність. Здавалося б, рожевий колір якийсь невизначений, маловиразний, проміжний, трохи розведений. І тим більше цікаве вміння Єсеніна користуватися цією фарбою, надаючи невластиву їй виразність. Адже саме одне слова «рожевий» стварює й підсилює відчуття минулої юності, краси, свіжості: Я тепер ськупіше став у желаньях, Життя моя, иль ти приснилася мені?

Немов я весняної гучної ранью Проськакав на рожеваї коні.  Пісенність цього вірша безсумнівнО. Музика звучить у кожній строфі. Епітети, порівняння, метафори існують не самі по собі, заради краси форми, а для того, щоб повніше й глибше виразити себе. Минуле («країна березоваго ситцю не заманить шлятися босоніж»), сьогодення («дух мандрівний! Ти усе рідше, рідше розварушуєш пломінь вуст»), смутні думи про майбутнє («увяданья золотом охоплений, я не буду більше молодим») – усе зливається в єдину картину людської осені. Єсенін задає собі питання: «Життя моя, иль ти приснилася мені?», прислухаючись до себе із тривагою, сум’яттям, непевністю й занепокоєнням: «Невже це так насправді?».

Ох, як не хочеться в це вірити, він робить спробу, якщо не перебороти цей болісний стан, те хоча б спробувати осмислити нове для нього настрій. До речі, ця його знаменитий рядок-питання не відразу, але все-таки привадить до приказки: «Тільки в сні сдалося, що на світі жилося», що ще раз нагадує про народні коріння поетО. І, почуваючи себе невіддільним від природи, від цього великого вічного руху, пов’язаним з народженням, розквітом і зів’яненням, з вічним відновленням, поет знаходив мудре, філософське відношення до життя:

Будь же ти вавек благословенне,

Що прийшло процвесть і вмерти.

Я не можу зарахувати себе до шанувальників тварчості С.Єсеніна, бути може від того, що вірші його написані дуже простою моваю, без поддекста, без можливасті прочитання їх якось по-іншому, по-моєму, у них всі занадто ясно. Але все-таки одне мене залучає саме в цьому вірші – щирість і ще раз щирість. Читаєш і безоглядно віриш людині, що написала : «Не жалую, не кличу, не плачу

Аналіз поеми В. Маяковського «Хмара в штанях»

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Аналіз вірша «Не жалую, не кличу, не плачу…», тогда жми кнопку

  • Рубрика: Стислі перекази творів письменників

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Аналіз вірша «Не жалую, не кличу, не плачу…».

    
    Наверх