Новые сочинения

  • Гідність

  • Товары

    Анатолій Андрійович Дімаров: багатогранні різнопланові твори

    15.01.2010

    Анатолій Андрійович Дімаров народився 5.05.1922 р. у Миргороді на Полтавщині в учительській сім’ї. Після закінчення середньої школи був мобілізований до армії. У цей час розпочалася Велика Вітчизняна війна, письменник воював на Південно-Західному фронті, побував у окупації, був поранений, після одужання деякий час партизанив. Увесь цей життєвий досвід пізніше відбився в його творах.

    У 1949 р. він видав першу збірку оповідань «Гості з Волині». Протягом 1950—1951 рр. А. Дімаров навчався в Літературному інституті ім. М. Горького в Москві, у 1951 — 1953 рр. — у Львівському педагогічному інституті, потім (1953— 1956 рр.) — у Вищій партійній школі в Москві. Закінчивши навчання, працював редактором у видавництвах. А. Дімаров є автором нарису «Дві Марії» (1951), збірки оповідань та новел «На волинській землі» (1951), «Волинські легенди» (1956), «Через місточок» (1957), повісті «Син капітана» (1958), збірки повістей та оповідань «Жінка з дитиною» (1959), романів «Його сім’я» (1956), «Ідол» (1961), «І будуть люди »(1964).

    Творчий доробок письменника складає кілька десятків томів. Важливіші з них: «Зінське щеня» (1969), «Містечкові історії» (1983), «На коні і під конем» (1978), «Вершини» (1986).

    У 1981 р. роман удвох книгах «Біль і гнів» був відзначений Державною премією ім. Т. Шевченка. Письменник переконує, що війну перемогло саме народне життя. «Болем і гнівом» А. Дімаров стверджує це пристрасно, доконано, завершуючи свою величну фреску окупаційного лихоліття епізодом, що найвиразніше оголює полемічний нерв усієї епопеї. Єдина на всю спалену Тарасівку жінка Ганна Лавриненко відтягла з подвір’я мертвого німця, намила картоплі, знайшла обгорілий шолом і мовчки заходилася варити в нім нехитру селянську їжу. «Отой шолом і привернув увагу військових.  Він одразу ж подумав, що неодмінно напише про цю жінку і шолом, він складав уже подумки, красиві й гучні: про війну, про звитягу наших солдатів, про мертя народу. А Ганна ні про що те не думала: Ганна просто Крила картоплю». У цьому «просто варила картоплю» і є весь Дімаров як мислитель і як художник.

    Найулюбленішим жанром письменника в роки творцої зрілості стали «історії» — сільські, містечкові, міські. Започаткопині вони були збіркою «Зінське щеня» (1969), що народжувалась у поліському хуторі Малий Тікач, мешканці якого, як це й трапляється в усіх відстояних сільських громадах, «породичалися» з більшістю людських цнот і вад, зігріваючи і караючи ними не лише сусідів, а й самих себе. Ці соціально та психологічно болючі питання зринають і після знайомства з книжкою «Постріли Уляни Кащук» (1978),— вона разом з попередньою увійшла до підсумкового видання А. Дімарова «Сільські історії» (1987). Більшість її персонажів — теж люди літні, їм довелося дивитись у вічі найстрашнішому лихові — насильницькій смерті, яка в роки війни сліпо йлетко^осила всіх підряд, а ось біля них кружляла довше. І часто через те, що боялись вони передусім не її, а осуду власної совісті. Посутньо про таке, яку війні, але безкровне вже прорідження реліктово «чистих» народних натур, їхнє поступове струхлявіння чи то в болоті застійного побуту, чи в духовно пісному грунті сучасних мегаполісів розмірковує А. Дімаров у книжках «Містечкові історії» (1987) та «Боги на продаж. Міські історії» (1988). Обидві вони густо населені людьми, чиї здебільшого скособочені долі свідчать про кризу цінностей, що їх держава мала, з одного боку, за моральний абсолют, а з іншого — чи не щодень ігнорувала. Нехтуючи при тому й характери, де ті цінності прижились, аби врешті-решт стати разом з їхніми носіями нікому не потрібними. А бува, й офіційно переслідуваними, як це сталося з молодим робітником («Термінальна історія»): боротьбою з приписками він тільки того й добився, що судової справи проти себе. Таку ж неможливість пробитися бодай до здорового глузду, який подеколи підміняв усунуту з офіційних установ совісність, ілюструють трагічні історії доведеної до самогубства школярки («Дітям до шістнадцяти»), котрій її ж учителі грубо інкримінували розпусту; або молодого зятя, який прийшов у сім’ю нареченої з крилами, але під тиском міщанського пресу мусив їх потайки пообтинати («Крила»). Головні мотиви «Міських історій» Анатолія Дімарова, це — людина у всьому розмаїтті іТ відносин з оточуючим світом. Навіть за загальним пафосом повісті, що увійшли до «Міських історій», фіксують різні зрізи дійсності: комічні («Роман», «Білі троянди, червоні троянди…»), трагічні («Лунохід і Квазім.одо». «Дітям до шістнадцяти», «Симон-різник», «Попіл Клааса»), фантастично-умовні («Крила»). Але найбільше тут творів, які стикують у собі взаємопротилежні начала, зображують людину в такому поєднанні почуттів і суперечностей, що годі шукати однозначної відповіді на запитання «хто є хто»: «Квартира», «Мама Люба», «Кримінальна Історія», «Жизнь ежизнь», «До сина», «Медалі», «Дзвони». «Боги на продаж». «Міські історії» спонукають до серйозних роздумів, які ж причини тих моральних деформацій, свідками котрих ми є останнім часом, які сили змушують людину забувати такі важливі моральні імперативи, як добро, благородство, милосердя. Досліджуючи ці причини, письменник намагається запропонувати різні відповіді на ці болючі питання. Одна з них пов’язує втрату людиною людяності насамперед із хворобою речовізму, що жахливою епідемією накрила мешканців міста (та й, додамо, села), перетворюючи їх, колись добрих і лагідних, на холодних егоїстів, засліплених єдиним бажанням — щось «дістати», «вхопити», «запопасти».

    Людину від дерев’яного чоловічка, дає мі іжливість насолоджуватись життям, навіть жертвувати ним заради іншої людини, що саме серце є справжнім багатством людської душі. Отже, твори Анатолія Дімарова — багатогранні, різнопланові й, безперечно, не можуть не привернути уваги читача.

     

    Понравилось сочинение » Анатолій Андрійович Дімаров: багатогранні різнопланові твори, тогда жми кнопку

  • Рубрика: Біографії писменників
  • Сочинение нашли по слову:

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Анатолій Андрійович Дімаров: багатогранні різнопланові твори.

    
    Наверх