Антитеза – основний ідейно-композиційний принцип романів «Війна й мир» і «Злочин і покарання»

28.01.2011

Джерела цього розходження в їхніх поглядах на людину.  Творам Толстого й Достоєвського властива одна загальна особливість: їхні назви неоднозначні, полисемантичны. Слова «війна», означає в «Війні й світі» не тільки ваєнні дії, не тільки події, що відбуваються на поле бої; війна може відбуватися в повсякденному житті людей (згадаємо таку війну через спадщину графа Безухова).і навіть у їхніх душах. Ще більш насиченим у значеннєваму відношенні є слова «мир»: мир як антитеза війні й «м!ръ» як спільність людей. Назваю остаточної редакції роману Л. Н. Толстого стала «Війна й миръ», тобто мир як антитеза війні. Але в численних чернетках і начерках Толстого є різні варіанти написання цього слова.

Саме сполучення «війна й мир» ми можемо зустріти в О. С. Пушкіна в «Борисі Годунове»; Описуй, не мудруючи лукава, Все те, чому свідок у житті будеш: Війну й мир, управу государів, Догідників святі чудеса, У пушкінському контексті сполучення «війна й мир» стає ключем до історичного процесу в цілому. Таким чином, мир – це категорія універсальна, це життя, це всесвіт. З іншого боку, зовсім ясно, що поняття «злочин» і «покарання» цікавлять Достоєвського не в їх вузькому юридичному змісті. «Злочин і покарання» – це добуток, що ставить глибинні філософські й моральні проблеми. Художній простір роману Толстого як би обмежується двама полюсами: на одному полюсі – добро й мир, що поєднують людей, на іншому – зло й варожнеча, що ведуть до їхнього роз’єднання. Товстої випробовує сваїх героїв з погляду закону «безперервного руху особистості в часі». Герої, здатні до щиросердечного руху, до внутрішніх змін, по думці автора, несуть у собі початку «живаго життя» і миру. Герої, нерухливі, нездатні почувати й розуміти внутрішні закони життя, оцінюються Толстим як носії початку війни, розладу. У сваєму романі Толстої різко протиставляють ці персонажі. Так, салон Ганни Павлівни Шерер письменник не зрячи порівнює із прядильної майстерні, з бездушною машиною. Через весь роман проходить антитеза «правильність – неправильність», «зовнішня краса – живе зачарування».

Для Толстого неправильні й навіть некрасиві риси особи Наташи набагато привлекательнее, чим антична краса Элен, життєрадісний (нехай не до діла) сміх Наташи в тисячу разів миліше «незмінної» посмішки Элен. У повадженні героїв автор також протиставляє стихійне розумному, природне театральному л Для Толстого «помилки» Наташи набагато естественнее й натуральніше, ніж розумове повадження Соні. «Думка сімейна» протиставляє сім’ю Ростових «клану» Курагиных, Закінченим втіленням війни в романі став Наполеон. Він не тільки постійно грає на публіку, але й наодинці із собою залишається актором. Він мислить себе великим полковадцем, орієнтуючись на якісь античні зразки.

Повним антиподом Наполеона є в романі Кутузов, щирий виразник духу нації. Антитеза «помилкове – щире» використовується Толстим і при зображенні щиросердечних рухів персонажів. Так, Пьер на дуелі, почуваючи всю дурість і хибність ситуації, нічого не вживає для її вдалого дозвалу, а вимагає «ськоріше починати» і посилено заряджає свій пістолет. На відміну від Толстого Достоєвський ніколи не зображує сваїх героїв однозначно: людина в нього завжди суперечливий, непізнаваний до кінця. Його персонажі сполучать у собі дві безодні разом: безодню добра, жалю, жертовності й безодню зла, егоїзму, індивідуалізму, пороку.

У кожному з них є два ідеали: ідеал Мадонни й ідеал содомський. Головний стрижень «Злочину й покарання» – суд над Раськольнико-Вым, внутрішній суд, суд совісті. Прийоми, які Достоєвський використовує в стваренні образної системи сваго добутку, відрізняються від прийомів Толстого. Достоєвський прибігає до прийому подвійного портретирова-ния. Причому перший портрет, більше узагальнений, звичайно сперечається із другим. Так, до здійснення злочину автор говарить про красу Раськольникова, про його прекрасні очі. Але злочин не тільки заплямував його душу, а залишило трагічний відбиток на особі. Цього разу перед нами портрет убивці. У романі Достоєвського сперечаються не герої, а їхньої ідеї. Таким чином, антитеза як художній прийом виявилася дуже продуктивна й неоднозначна для двах великих художників-реалістів – Л. Н. Толстого й Ф, М. Достоєвського.

«Злочин і покарання» Достоєвського, як і більшість робіт цього автора, можна віднести до найбільш ськладних добутків російської літератури. Оповідання неспішно, але вано тримає читача в постійній напрузі, змушуючи вникати в ськрупульозні психологічні вишукування авторО. Достоєвський описує страшну картину життя людей у Росії середини XIX століття. У цей час багато хто почували себе розчарованим, загнаним і подавленими власним безсиллям і безправ’ям. У розкриття переживань однієї*з таких пригноблених душ і заглиблюється автор.

Він стварює книгу про дварян, що розорилися, мешканцях темних кутів. До нього ніхто не писав таких книг, але для Достоєвського зміст роману бьшо продиктовано самою дійсністю. Саме в цьому середовищі він знайшов сильні, яськраві й багаті образи людей, здатних переживати хваробливі спади й світлі підйоми, Головний герой роману бачить, що несправедливість панує навколо. Гідні люди злидарюють і нещастях, а дурні й мерзотники користуються всіма благами життя. Він намагається розділити людства на сильн і слабкі й хоче зрозуміти, чи є він «твариною тремтячої» або «права має» устати вище інших і вершити суд. Холодно оцінивши всі, Розкольників доходить висновку, що йому дозвалено переступити моральні закони суспільства й зробити вбивства, що він виправдує метою допомогти знедоленим.

Але все змінюється в ньому, коли до голосу розуму домішуються, почуття. Розкольників не врахував головного – ськладу власного характеру й того, що вбивства огидно самій природі людини. З моменту, коли в душі героя зародився перший сумнів, починається поступове, але наполегливе розвінчування раськольниковськой ідеї. Це відбувається через страждання нещасного. Автор показує нам стан душі Родіона Раськолышкова в різні моменти часу. Ми бачимо, що разом з тим настроєм героя змінюються і його відносини з навколишня, сама атмосфера довкола нього. Більш докладно ми довідаємося про почуття героя через його сни. Так, сон, побачений їм перед злочином, розкриває читачеві щирий стан РодіонО. Герой сну, маленький хлопчик, стає свідком побиття клячонки жорстоким хазяїном. Таке, здавалося б, звичайна вулична подія Достоєвський перетварює в надзвичайне. Він настільки згущає й загострює емоції, що подія не може залишитися непоміченим.

Тут показані ті протиріччя, які роздирають душу нещасного студентО. Прокинувшись і згадавши про задумане вбивства, Розкольників сам жахається сваїм думкам. Уже тоді він розуміє, що не витримає цього, що це паськудно й огидно. Але з іншого боку, йому хочеться піднятися над хазяїнами бідної клячонки, зробитися сильніше їх і відновити справедливість. Майже відмовившись від думки про вбивства, він знову вертається до неї, почувши розмову студента й офіцера в трактирі. Раськольникова вражає схожість власних думок з думками студента, і особливе враження залишають слова про кількість страждаючих, допомогти яким можна, убивши старушонку-процентщицу. І тоді Розкольників береться за сокиру. Покарання за це треба негайно. Він, піднявши Свою зброю проти зла й в ім’я нещасних, опуськає його на голову нещасної ж. Лизавета – саме тієї знедоленої, беззахисна, руки не підняла, щоб захистити особу, за щастя якої він бореться, Не пам’ятаючи себе, Родіон вертається додому, а не йде в поліцію й тим прирікає себе на додаткові страждання.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Антитеза – основний ідейно-композиційний принцип романів «Війна й мир» і «Злочин і покарання», тогда жми кнопку

  • Рубрика: Творчі шкільні твори з української літератури 10 класс

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Антитеза – основний ідейно-композиційний принцип романів «Війна й мир» і «Злочин і покарання».

    
    Наверх