Балади «Людмила» і «Світлана»

1.02.2011

Ідея людяності, яку Василь Андрійович Жуковський проніс через все життя, одухотворила і його лірику. Пам’ятаючи про невідворотних втрати і ранах серця, він співає схвильовано і навіть патетично про любов до людини.
При думки великої, що я людина.
Завжди підноситься душею.

Особистість, на думку Василя Андрійовича, повинна бути щохвилини готова до участі та співчуття, тому що-”все в житті до великого засіб …” Гуманність окрилює людини і піднімає його над ницим і прозаїчно тьмяним існуванням, підбадьорюючи його і допомагаючи подолати жорстоких ударів долі. Багато поезій Жуковського захоплюють читача у хвилюючий світ, прекрасне “далеко”:

Іль Передчуття сходило
До нас у образі твоєму
І зрозуміло говорило
Про небесному, про святого?
Часто в житті так бувало:
Хтось світлий до нас летить,
Підіймає покривало
І в далеке манить.

Поряд з ліричними жанрами – елегією, посланням, піснею і романсом – живе у творчості поета балада.
Балади Жуковського – це “театр пристрастей”, де до межі напружені ситуації, де фантастика безпосередньо втручається в долі персонажів, де почуття і настрої героїв мінливі, а вчинки непередбачувані. Людмила, героїня однойменної балади, вирішується на бунт і захищає свою любов, але невблаганна доля карає неслухнянку:

Розступися, моя могила;
Труна, відкрийся, повно жити;
Двічі серцю не любити.

На боці героїні, відданою нареченому, сила почуття і прагнення щастя, однак доля підготувала їй загибель:

Про Людмила, гріх роптан’е;
Скорбота – творця послан’е;
Зла творець не творить;
Мертвих стогін не воскресить.

Але ця смерть сприймається і самою героїнею, і читачами як звільнення від земних страждань, возз’єднання душ люблячих, яких на землі розлучив рок. Сприймається це все, швидше, як казка, ніж трагедія.

Тихий, страшний хор завив:
“Смертний ремствування безрозсудний;
Цар Всевишній правосудний;
Твій почув стогін творець;
Година твій бив, настав кінець “.

Героїня іншого однойменної балади, Світлана, до смерті налякана страшним сном, але рок її пощадив. У незрозумілою і вихровий атмосфері “хуртовини та завірюхи” героїв охоплює душевне сум’яття, суперечливі переживання:

“Як можу, подружки, співати?
Милий друг далеко;
Мені доля у Мереті
У смутку самотньою … ”

Герої його творів прагнуть втекти від переслідує їх долі, противляться карающему їх несправедливого року.

Два прилади на столі.
“Загадай, Світлана;
У чистому дзеркалі склі
Опівночі, без обману
Ти дізнаєшся жереб свій:
Стукне в двері милий твій
Легкою рукою … ”

За всім цим Жуковському бачиться непримиренне протиріччя і протистояння вибухнуло – громадським засадам, нової особистої моралі – омертвілим етичним догмам. У його баладах засуджується користь, ниці пристрасті, індивідуалізм і егоїзм і оспівується невинність, чистота і душевна щедрість.

“Я з тобою, моя краса;
Приборкали небеса;
Твій почувши ремствування! ”
Озирнулася … милий до неї
Простягає руки.
“Радість, світло моїх очей,
Ні для нас розлуки … ”

Автор переконаний, що всім дається належне – це загальний мудрий закон буття, який править світом. Тому вірна і любляча Світлана нагороджується зустріччю з коханим.

О! не знай страшних снів
Ти, моя Світлано …
Будь, Творець, їй покрив!
Ні печалі рана,
Ні хвилинної смутку тінь
До неї та не торкнеться …
Будь все життя її світла.
Будь веселість, як була,
Днів її подруга.

Наперекір жорстокому століття, Жуковський в баладах будує свою особливу Всесвіт, де все відбувається по справедливості, як у казці. За бажанням автора з’єднуються і розлучаються закохані, страшне перетворюється на смішне, караються винні – у всьому панує принцип високої людяності.

Відчиняй ж,
Божий храм;
Ви летите до небес,
Вірні обітниці;
Зберіться, старий, і молодий;
Зсунувши дзвінки чаші, в лад
Співайте: многи лети
Черпаючи сюжети балад в народному епосі, там же, в народній моралі він знаходить свій гуманізм. Для поета важлива була не стільки російська основа його творів, скільки національне світосприйняття.
Яскраве початок балади “Світлана” стало не просто даниною “лубочної” Росії, а опорою на національні традиції.

Раз на водохресний вечір
Дівчата ворожили:
“За ворота черевичок.
Знявши з ноги, кидали;
Сніг пололи; під вікном
Слухали; годували
Рахунковим курку зерном;
Ярий віск топили …

Сучасні ж читачки сприймають ці рядки майже як “керівництво до дії”.
Жуковський працює не тільки над “росіянами”, а й над античними й середньовічними сюжетами балад. При цьому він прагне відшукати національне, характерне в самому складі мислення героїв і в загальній атмосфері дії, не торкаючись зовнішніх прикмет епохи, відволікаючись від екзотики і декоративного фону.

Балади Василя Андрійовича познайомили Росію з європейськими народними переказами. Поет ввів в національне художнє свідомість безліч невідомих російському читачеві творів. Це була велика робота, яка розширювала ідейний і художній кругозір російського суспільства, надаючи нашій літературі ще не обжитий нею художній світ.

Пал великий Ахіллес!
Махають фурії зміями.
Боги мчать до небес …
І караючий громами
Грізно дивиться на Пергам.

Понравилось сочинение » Балади «Людмила» і «Світлана», тогда жми кнопку

  • Рубрика: Стислі перекази творів письменників

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Балади «Людмила» і «Світлана».

    
    Наверх