Товары

Борис Грінченко: псевдонім Василь Чайченко (1863—1910)

17.01.2010

До шкільної програми знову повернуто твори Б. Грінченка, маловідомого   сучасному   читачеві   видатного   українського письменника, перекладача, мовознавця, педагога, фольклорнета і етнографа, визначного громадського діяча.  Борис Дмитрович Грінченко (псевдонім Василь Чайченко і та ін.) народився 9 листопада 1863 року на хуторі Вільховий Яр на Харківщині (тепер Сумська обл.) в збіднілій дворянській сім’ї. Батько, відставний офіцер, досить сухо і навіть суворб ставився до дітей. Мати особливо ніжно і тепло любила свого первістка, і Борис Дмитрович проніс через усе життя світлі спогади про неї.

Малим хлопчиком він навчився грамоти. У шість років починає писати вірші, багато читає — батько мав велику власну бібліотеку. З одинадцяти років хлопця віддали до Харківського реального училища, під час навчання в якому він дізнався про твори українських письменників. Велике враження на майбутнього письменника справила поема П. Котляревського «Енеїда». На третьому році навчання під час канікул Б. Грінченко випадково натрапляє у батьковій скрині на «Кобзар» Т. Шевченка, прочитавши який був приголомшений. З того часу ця книга стала йому і порадником, і наставником, і другом. Відтоді він зрозумів, що є велика література рідного народу. Хлопець читає твори Марка Вовчка, П. Куліша, М. Костомарова, І. Нечуя-Левицького. Згодом до його рук потрапляє політична література, за знайомство з якою могли і покарати. Так воно і сталося. У 1878 році за читання і поширення забороненої літератури Б. Грінченка заарештовують і виключають з училища без права продовжувати навчання. Після кількох місяців ув’язнення, його відпускають під нагляд поліції. З цього часу пильне око правосуддя уважно стежить за кожним кроком Б. Грінченка. Йому було заборонено виїжджати з хутора, і лише у 1881 році дозволено відбути до Харкова. Вдень він працює, ввечері готується до екзамену на звання народного вчителя… Нарешті іспити складені, і майбутній письменник стає вчителем сільської школи.

Всім серцем полюбив він сільських дітлахів. Навколо «убогії ниви, убогії села, убогий, обшарпаний люд». їм і присвятив усе своє життя Б. Грінченко. «Годі лякатись! За діло святеє сміло ми будемо йти»,— дає собі обіцянку молодий учитель. Тяжкі умови, постійні переслідування жандармів, доноси за навчання дітей рідною мовою змушують Б. Грінченка часто змінювати місця роботи. Потягнулися роки від села до села. На цих тернистих шляхах зустрічає Марію Загірню, що стає йому вірною дружиною, другом, порадником, соратником, помічником… У 1894 році Грінченко, переїздить до Чернігова, де працює у земстві.

Свої перші твори почав друкувати, дякуючи підтримці І. Франка, у 80-ті роки. Основною темою багатьох віршів та оповідань стало життя селян, робітників, інтелігенції. Митець сам створює книги для читання, перекладає з російської й іноземних мов, працює над словником української мови.

Тяжка праця, нелегкі умови життя рано підірвали здоров’я Б. Грінченка — він захворів на сухоти. У 1910 році поїхав на лікування до Італії, там й помер б травня цього ж року. Тіло було перевезено до Києва і поховано на Байковому кладовищі.

Багато своїх оповідань Б. Грінченко присвятив сільським дітям, які вже малими зазнавали голоду, злиднів. Шматок хліба — найбільша радість для цих дітей, головних героїв оповідань «Грицько», «Без хліба», «Украла».

З 1902 року Б. Грінченко живе в Києві, працює редактором в газеті «Громадська думка» та журналі «Нова громада». В 1904 році він виступає одним з організаторів Української радикальної партії (УРП), очолює товариство «Просвіта» (1906—1909),  а також  Всеукраїнську  учительську  спілку. Його дружина Марія Миколаївна ввійшла в літературу як перекладач і прозаїк під псевдонімом М. Загірня або М. Чайченко. Вона друкувалася у журналах «Зоря», «Дзвін», «Правда», написала ряд прозових, творів. Склала читанки «Рідне слово» та «Наша рідна мова». Їхня дочка Настя теж була письменницею, писала ліричні вірші, байки, оповідання, перекладала твори М. Твена.

У 1908 році від тяжкої хвороби помирає донька, а згодом і її син. Тяжке горе підірвало сили Б. Грінченка, загострилась стара хвороба, і на 47-му році обірвалося життя мужньої і чесної людини.

Перші друковані твори письменника з’явилися у 1881 році. Б. Грінченко наполегливо працює, пише вірші, оповідання, драми, рецензії та статті — історичні, мовознавчі, етнографічні, педагогічні, публіцистичні. З 1902 року він живе в Києві, очолює товариство «Просвіта». За дорученням журналу «Киев-ская старина» Б. Грінченко розпочав роботу по вкладанню українського словника, який був надрукований у 4-х томах протягом 1907—1909 років і відзначений премією ім. М. Костомарова Російської академії наук.

Лише з смертю прийшла до письменника слава, яка з року в рік зростала. Широко друкувалися його твори, виходили брошури про митця, його ім’я присвоювалося багатьом освітнім та громадським установам, а портрети вивішувалися поряд з портретами Т. Шевченка. Та невдовзі вульгарно-соціологічна критика 20-30-х років поступово знецінила всю творчу і просвітницьку роботу Б. Грінченка, а ім’я видатного письменника надовго було вилучено з творчого процесу. «Колись піднесений на недосяжну височину,— писав О. Білецький,— Б. Грінченко був перетворений не тільки в нікчемність, а й у нікчемність шкідливу і по суті перестав існувати як явище історії української літератури».

Творча спадщина Б. Грінченка досить велика: вірші, поеми, байки, віршовані казки, оповідання, повісті, драми. Друкуватися Б. Грінченко почав з 80-х рохів.. У періодичних виданнях спочатку з’явилися вірші, а потім і збірки поезій: «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Під хмарним небом» (1893), «Пісні та думи» (1895), «Хвилини» (1903) та ін. Поезія Б. Грінченка високо оцінена І. Франком, Лесею Українкою, А. Кримським. Вони дають об’єктивну оцінку поетичної спадщини письменника, вказують на сильні і слабкі сторони його письма. Висхідна еволюція у світогляді самого письменника простежується у поетичних творах раннього і пізнішого періодів.

Б. Грінченко сам був великим педагогом і тому вмів глибоко проникати в. дитячу душу, показати і вмотивувати вчинки юних героїв. Більшість оповідань, у яких змальовано життя селянських дітей, пройняті оптимізмом, у них відчутна віра у свій народ. Автору вдалося передати вмотивовано благородні прагнення і вчинки дітей. Це шукачі щастя і добра, їм властиве почуття дружби і товариства.

Понравилось сочинение » Борис Грінченко: псевдонім Василь Чайченко (1863—1910), тогда жми кнопку

  • Рубрика: Біографії писменників
  • Сочинение нашли по слову:

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Борис Грінченко: псевдонім Василь Чайченко (1863—1910).

    
    Наверх