Одним із негативних почуттів, на жаль, властивих людині, є заздрість. Мені здається, мало хто з нас може похвалитися тим, що ніколи не хотів мати такий же гарний одяг, чи велосипед, чи друга, чи оцінку, як, наприклад, в однокласника. Думаю також, не всі здатні щиро порадіти ЗІІ того, хто в чомусь кращий, талановитіший, сильніший. Таких прикладів може бути безліч, і всі вони свідчать про те, що кожному з нас більшою чи меншою мірою властиве це почуття. Хороше воно чи погане? Напевно, все ж таки негативне, бо навіть у Біблії заздрість називається смертельним гріхом.

Доволі часто ми чуємо такі слова: «Тоді я був по-справжньому щасливий!» або «Я щаслива, бо…» і багато-багато подібних висловів, таких звичних для нашого слуху. А що ж вони насправді означають? Чи часто ми почуваємо себе щасливими? Що робимо для цього? І що ж таке щастя взагалі? Який стан ми звикли називати цим словом?

Напевно, в житті кожної людини рано чи пізно настає такий момент, коли вона відкидає всі свої щоденні турботи й проблеми, відсторонюється від буденної суєти і замислюється над тим, для чого ж, власне, вона прийшла у світ. І, певно, по-справжньому щасливим є той, хто не вагаючись може відповісти на це запитання. Однак чи це можливо? Хтось мріє про матеріальні блага, хтось прагне визнання, а хтось просто хоче бути коханим і живе заради цього почуття, а проте навряд чи хтось зможе чітко й без на гань визначити сенс свого життя.

Минають роки, століття, тисячоліття, приходять нові покоління, палахкотять заграви революцій і війн, розвивається наука й удосконалюється техніка, змінюються цінності, щось зникає, а щось з’являється… Однак у цьому мінливому світі є те, що ніколи не зникне і не зміниться. Це кохання. Вічне, найсвітліше, найпрекрасніше почуття, яке дано пізнати лише людині, попри всі зміни зігріває її серце. Про нього стільки сказано, стільки написано, кожен по-своєму намагається його висловити й описати, та, мабуть, найбільш витончено це почуття дано оспівати поетам. Пригадаймо вірші поета-лірика В. Сосюри — одного із найніжніших і найщиріших співців кохання:

Однією з найвищих цінностей людства є мистецтво. Цей феномен є основою культури, її еволюційним чинником. Суть мистецтва зводиться до образного відображення людиною світу; це можуть бути музичні, словесні, виліплені чи намальовані образи, що, в свою чергу, дозволяє нам говорити про музичні, образотворчі, поетичні, архітектурні й інші види мистецтва. Людина як істота розумна й творча завжди прагне відобразити світ по-своєму, відтворити свої уявлення про навколишню дійсність оригінально й неповторно, і саме тому народжується мистецтво, своєрідність якого визначається тим, що воно є концентрованим вираженням у різноманітних образах-узагальненнях естетичного й морального ставлення людини до дійсності.

Одного разу український письменник Ю. Збанацький запитав: «Чи варто задумуватися над тим, яке значення має книга для людини? Адже не питаємо ми себе, яке значення для нас має хліб і повітря?». Здавалося б, за часів, коли інформаційні технології досягли такого високого рівня розвитку, що заполонили весь культурний простір сучасної молоді, коли Інтернет став чи не основним джерелом знань, а комп’ютер – чи не найголовнішим учителем, ці слова втратили свою актуальність. Проте я вважаю, що книга для людини актуальна завжди, в усі часи і за будь-якого рівня розвитку суспільства.

У багатьох із нас удома живуть собака, кіт, папуга, рибки чи якісь екзотичні тварини. Ці створіння стають членами наших родин, ми любимо їх як рідних, дбаємо про їхнє здоров’я. Однак, піклуючись про своїх «домашніх улюбленців», ми зазвичай забуваємо про інших тварин, тих, які нам не належать, дозволяємо кривдити або й знищувати їх… Останнім часом люди надто часто виявляють жорстокість до своїх «менших братів» заради корисливих інтересів. Я вважаю, що це аморально і жорстока поведінка людини стосовно тих, хто насправді потребує її захисту, має бути засуджена суспільством.