Скільки людина існує як цивілізована особистість, стільки, мабуть, існує і усвідомлення нею своєї ваги в суспільстві, свого громадянського обов’язку, а також її повага до себе. Усе це називається гідністю, і саме ця якість вирізняє справжню особистість з-поміж так званих пересічних обивателів.

Недавно я випадково подивився старий фільм «Хазяїн тайги». Хоча він був знятий ще до мого народження, але дуже мені сподобався. Молодий Золотухин грав дільничного міліціонера десь у Сибіру, єдиного «в одну сторону на п’ятдесят верст, а в іншу – на п’ятсот». Він бореться із браконьєрами і перемагає. Тоді-то я вперше серйозно задумався про те, чому люди так по-варварськи поводяться із природою. Дивно, що до того всі розмови на цю тему я немов пропускав мимо вух.

Література завжди чуйно реагувала на всі зміни, що відбуваються в природі і навколишньому світі. Отруєне повітря, ріки, земля – все молить про допомогу, про захист. Наш складний і суперечливий час породив величезну кількість проблем: економічних, моральних і інших, але, на думку багатьох, серед них найважливіше місце займає екологічна проблема. Від її рішення залежить наше майбутнє і майбутнє наших дітей. Катастрофа століття – це екологічний стан навколишнього середовища. Багато районів нашої країни давно вже стали неблагополучними: знищений Арал, що так і не змогли врятувати, Волга, отруєна стоками промислових підприємств, Чорнобиль і багато інших. Хто винуватий?

У цьому році ви закінчуєте дев’ятий клас і повинні обрати шлях продовження освіти. Перед дев’ятикласниками відкрито багато шляхів. Дехто з них може піти в десятий клас і здобути закінчену середню освіту в середній загальноосвітній школі. Ті хлопці і дівчата, які бажають дістати спеціальну середню освіту, можуть йти до технікумів, педагогічних і медичних училищ. Але щоб вступити в ці навчальні заклади, вони мають успішно скласти іспити. Один іспит — зі своєї рідної мови, іншій — з математики. Вони навчатимуться тут біля чотирьох років і стануть техніками (радіомонтажниками, електриками і т. д.), учителями початкових класів, медичними сестрами та ін.

Напевне, народна медицина така ж давня, як і людство. Це первісна людина мусила надавати собі медичну допомогу, і зовсім гіриродньо, що вона шукала засоби лікування насамперед у світі рослин.

З виникненням землеробства і розвитком тваринництва розширюються пізнання про рослинний і тваринний світ: обробляючи шкіру, наші пращури відкрили для себе в’яжучі властивості дубової та вербової кори. Первісна емпірична народна медицина розвивалась під впливом практики, а спостереження над природою накопичувались та передаватись усно наступним поколінням. Вже в період Київської Русі був сформований прошарок лікарів-волхвів, або ведунів, які широко використовували лікарські рослини, мінерали, сировину тваринного походження; рукописні травники того періоду дійшли до нас, із них ми черпаємо відомості про тогочасну медицину. Історія знає імена народних лікарів Київської Русі: дівиця Февронія, Дем’ян — Цілебник, Агапіт — «врач бездомний». У джерелах згадується ім’я Єфре-ма Переяславського, який відкрив у XII столітті в Переяславі Лічеб-ницю, Григорія Премудрого, Іпата Цілебника та інших.

Вірування наших предків можна умовно поділити на кілька періодів, які залежали у певній мірі від політичної та соціальної ситуації у державі. Кожен з них має свої особливості, хоча грані між ними іноді чітко не простежуються. Дохристиянський період характеризується пануванням серед нашого народу язичницьких (поганських) вірувань. Кожен народ мав свого бога, одні з них у різних формах обожнювали природу та її явища, а серед інших панував культ предків.