Моя приятелька Наталка зовсім недавно помітила, що біля нашого дванадцяти-поверхового будинку ростуть плодові дерева — яблуні, сливи, абрикоси, вишні. Вона розповідала мені захоплено: «Уявляєш, завжди пробігала повз них, і мені було все одно — чи тополя, чи яблуня, чи горобина. А тут помітила уквітчане білим деревце — і наче щось за серце зачепило». Нічого я їй не сказала на те, а сама подумала: «От ти вже й подорослішала, Наталочко». Я її розумію, вона справжня «дитина цивілізації» — ніколи не бачила, як корівок виганяють на пасовище, не зривала з кущів ягоди порічок, а морква та цибуля, на думку Наталі, ростуть «десь у супермаркеті».

Старовинна мудрість говорить, шо людина — творець свого щастя. З цим, мабуть, треба погодитись, тому що справжнє щастя — це передусім вміння прекрасно любити життя і людей. Щастя — це горде відчуття своєї вагомості в суспільстві, але, м.абуть, чи не найважливіше — це вміння віддавати вся свої сили, своє душевне тепло, полум’я свого серця служінню людям. І саме така самовідданість, народжена високим гуманізмом, і робить людину щасливою. І все ж таки, де криється коріння справжнього щастя? Відповідь може бути одна: в праці.

Усі люди від народження наділені різними здібностями. Комусь добре вдається писати вірші, хтось знається на моделюванні одягу, деякі чудово розуміються на математиці або фізиці. Коли діти стають дорослими, то обирають різні професії та роботи. Хтось злітає на немислимі висоти, стає відомим та забезпеченим, а хтось усе життя перебивається, так би мовити, з хліба на воду і йому ледь вистачає грошей на прожиття. А чому? Адже люди вчились в одному класі, вивчали ті самі предмети, їх вчили ті та самі вчителі, можливо вони сиділи за однією партою і отримували однакові оцінки, але…

У кожної людини в житті є найулюбленіший письменник або поет. Його твори ми здатні захоплено читати й перечитувати по декілька разів, і вони від цього стають ще більш цікавими та улюбленими. Таким письменником став для мене О. С. Пушкін. Я не пам’ятаю, коли вперше почула його ім’я, але це не має значення. Головне — це те, що його казки, вірші та проза, герої його творів немовби влились у моє життя і стали його часточкою.        

Мамочко! Нарешті пишу тобі вітання до сьомого лютого. Якось я подумав, що з моїх знайомих ніхто не мав такої матері. Хлопці в один голос визнавали: у Валери мати – клас. Та Дантова присвята – вона просто відбиває реальність. Здається мені, наші взаємини – оптимальний варіант для батьків та дітей.

Життя — це філософія і практика мудрості та пізнання. Як ми пізнаємо і творимо навколишню дійсність, таке і буде життя. У дискусії Сократа та Феогена, я вважаю, правий Сократ. Чому? Бо істина в тому, що наше «ми» складається з тисяч «я», і які будуть ці «я» — таке буде «ми». Життя — це боротьба добра і зла, волі і неволі. Сократ, на мою думку, правий в тому, що навіть хороші починання, які робляться під тиском, — це недемократичний шлях, і він приведе до занепаду будь-яких починань.

Усна народна творчість звеличила ім’я Олекси Довбуша в піснях, легендах і переказах, закарбувала в назвах гірських скель. І це не дивно. Віками пригнічений, бідний народ чекав хоч якої для себе оборони, з надією дивився на сміливців, які не корилися ні панам, ні самій долі, прагнули полегшити життя бідних людей. Селяни часто терпіли такі кривди від багатіїв, що виправдовували, незважаючи на глибоку християнську віру, насильство над ними і навіть їхнє вбивство.