Я цілком погоджуюся з висловленою видатним українським громадським діячем М. Драгомановим думкою про те, що чиста справа вимагає того, щоб вона була зроблена тільки чистими руками. Приєднуючись до думки Михайла Драгоманова й ставлячи на меті довести її істинність, передусім хотіла б визначитися з тим, що я матиму на увазі під досить узагальненими й метафоричними словосполученнями «чиста справа» та «чисті руки». На мою думку, під чистою справою варто розуміти таку плановану людиною діяльність, метою якої є досягнення результатів, що принесуть як самій людині, так і всім людям загалом’добро й злагоду, покращення життя, гармонію й щастя буття. Іншими словами, чиста справа — це людяна, висока справа, яка не суперечить загальноприйнятій у суспільстві моралі й має на меті збільшення добра, справедливості, гармонії й щастя в цьому світі. Під чистими ж руками слід розуміти відповідні чистій, добрій, людяній справі засоби й способи її здійснення.

Осіннє сонце ще ледь піднялося над горизонтом, але вдома всі чомусь колотяться: бігають, поспішають, навіть нервуються. Нервуюся і я… Та і як не тривожитися, адже сьогодні я вперше йду до школи. І страшно, і цікаво, і якось незвично. «Уже й не піти б…» — думаю собі. Але мама, бабуся переконують, що йти до школи конче необхідно, тому що туди ходять усі діти, тому що там ти здобудеш знання, тому що там цікаво й весело. Вони знаходять ще купу доводів на користь того, чому ні світ ні зоря я мушу йти до чужих людей у якусь дивну хату під назвою «школа»… Урешті ми виходимо: мама, бабуся, сонце і я! Ми йдемо в школу…

Серед багатьох і багатьох питань та проблем, якими переймається людство протягом свого багатовікового існування, є одна проблема, що гостро постає перед кожним поколінням. Це проблема взаємин між батьками й дітьми. Кожна історична епоха, будь-яке суспільство, усі докоління стикалися з нею, шукали й знаходили шляхи її розв’язання. Які ж рецепти були знайдені людьми, дотримання яких могло б направляти стосунки батьків і дітей у річище конструктивної співпраці й розуміння? На мою думку, цих рецептів багато, але в більшості вони зводяться до одного: злагода й порозуміння батьків і дітей — це справа любові.

На моє глибоке переконання, щаслива й безсмертна та нація, у якій шанується сім’я, у якій родина є осередком виховання й передачі всього того доброго й мудрого, що надбане попередніми поколіннями. Український народ може пишатися тим, що родинні зв’язки, традиції в ньому міцні. Послухайте: «батечко рідний», «люба матусю», «діточки-квіточки»… Ці теплі й ніжні олова, якими майорить українська мова, дають можливість передати те найкраще, найщиріше, що відчувають батьки до своїх дітей чи діти до своїх батьків, Ці слова повинні лунати постійно, адже саме з сім’ї починається формування внутрішнього світу людини, її світогляду, який пізніше вона нестиме у справи громади, держави, нації.

Зло в нашому світі все примножується. Тільки й бачиш з екранів телевізорів: тут — убивство, там — зрада, десь — облуда, деінде — гріх… Усе частіше саме воно, Його Шанолюбність Зло, починає правити бал у людському театрі. Та й не дивно! Цій силі та її попихачам, ім’я яким легіон, просто й легко звойовувати цей світ, бо не коряться вони ніяким нормам і законам людським і Божим, не зважають вони на мораль і релігію. Вони йдуть напролом — по трупах, по душах, по серцях, змітаючи все прекрасне й правдиве кулаками свого хаосу. Ще трішки, ще мить, і весь цей дивний і по-своєму гармонійний людський світ потрясуть труби Армагеддону… Я вже чую їх відгуки…