Коли ми вивчаємо різні українські обряди до різних свят, вражає їх велика кількість, розмаїття й насиченість різними дійствами. Наприклад, весняні свята стосувалися найперше птахів, котрі першими поверталися з вирію. Далі відомі обряди, пов’язані із закликанням весни (22 березня). Про цей день існує багато цікавих легенд та переказів. Першими прилітають у рідні краї жайворонки. Цих благовісників весни особливо шанували в Україні. До перших весняних благовісників також належать журавлі та лелеки. Та все ж лелеки користувалися найбільшою шаною. Ці птахи вважалися боголюбни-ми, бо селилися поруч із людськими житлами.

Слід починати із себе. Нещодавно разом із дорослими ми побували в лісі. Була вже пізня весна, і дерева та галявини вкрилися яскравою зеленню. Тато з мамою і ми з братом хотіли знайти для відпочинку велику галявину. Оскільки ліс знаходиться поруч (його можна розглядати з балкона нашої квартири), то нам він здавався таким чистим і красивим. Ми вирушили в піднесеному настрої до зеленої стіни лісу. Повітря у лісі чисте, духмяне. А от знайти місце, яке було б таким же чистим, виявилося дуже важко. Повсюди валялися целофанові пакети, пакетики від сухариків, порожні пляшки. Одну невеличку галявинку ми все-таки розчистили і там розважалися аж до вечора.

Останнім часом я помітила, що мої однокласники мало звертають увагу на добрі чи погані вчинки наших однолітків. Та стався один випадок, який змусив і мене, і моїх ровесників замислитися над тим, що сталося. Я відвідую заняття школи карате. Стало відомо, що Ігор П. із нашої групи дуже сильно вдарив дівчинку-однокласницю. Ми знали, що за Ігорем давно закріпилася слава першого бешкетника в школі. Але щоб ось так… Тренер довго розмовляв із батьками Ігоря й дівчинки, а потім було прийняте рішення.

Наш клас я можу назвати великою родиною. Ми навчаємося в п’ятому класі, але знайомі ще з дитячого садочка, бо наша група вся стала одним із класів сусідньої школи. Не завжди ми буваємо зразковими, часто нам роблять зауваження за нашу поведінку. Але коли щось трапляється з однокласниками, ми завжди готові прийти на допомогу, у цьому ми завжди дружні. Минулого року Вадик Ш. дуже захворів і довгий час був у лікарні. Ми ходили його відвідувати, а також писали йому невеличкі листи, щоб підтримати його. В Оленки К. нещодавно померла бабуся, яку вона дуже любила. Ми їй усі дуже співчували і намагалися полегшити ЇЇ смуток.

Якщо зранку дивитися на школу здалеку, то вона нагадує бджолиний вулик. Біля вхідних дверей, ніби біля вічка, товпляться діти, щоб вчасно потрапити до ніколи й не спізнитися на урок. Дзвенить дзвінок — теж як у вулику. Кожний займається своїм: учителі навчають, діти уважно слухають. Бджолина сім’я називається рій, а в кожному класі теж є своя родина, свій рій. Бо впродовж дванадцяти років учні одного класу будуть жити шкільним життям, як у родині. Звичайно, що й свої бешкетники є, як же без них. Та все ж основним залишається взаємна повага, бажання в тяжку хвилину підтримати товариша або порадіти його успіхам. Як і в звичайній родині, у нас є своя шкільна мама — наш класний керівник, вона відповідає за всі наші негаразди й пишається нашими успіхами. Крім того, вона завжди намагається пояснити нам, що ми тоді успішні, коли разом, коли відчуваємо плече один одного, тоді це справжня шкільна родина.