Шкільні твори з української літератури

Сучасне суспільство не може існувати без мови – найважливішого засобу спілкування, засобу вираження думок та передачі досвіду сучасникам і нащадкам. Мова – наше національне багатство, тому на перший план виходить питання культури мови. Серед них головними є питання оволодіння правилами граматики, правопису, вимови й наголошення. Величезне значення має також вивчення й правильне використання мовних засобів вираження думки залежно від мети й змісту висловлювання.

Культура мовлення – це духовне обличчя людини. Вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучення її до духовних багатств рідного народу й надбань усього людства. Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови.

Опановуючи рідну мову, дитина вже в ранньому віці одержує велику кількість знань, зібраних і закодованих у словах. Людина розмовляє легко і невимушене, якщо рідною мовою спілкується щоденно. Важко мовотворити тим, хто рідною мовою користується зрідка. Іншу мову такий мовець може знати лише в обсязі сленгу, що дає можливість спілкуватися тільки на побутово – службовому рівні. Духовний світ народу закодований у мові. Українська мова має чимало слів, які є символами культури. Скажімо, хліб – це не тільки їжа, урожай та зерно.

В мові виділяють п’ять стилів: художній, науковий, публіцистичний, розмовний та офіційно-діловий. Оскільки суспільні функції мови часто переплітаються, то й функціональні стилі не є відособленими один від одного, кожен з них містить елементи іншого. Крім того, в будь-якому функціональному стилі переважають загальномовні, між-стильові засоби, хоч кожному з них властиві специфічні елементи з однаковим стилістичним забарвленням, з єдиними нормами слововживання.

Самые популярные статьи:

Родился в Венеции, принадлежал к одному из древнейших дворянских родов, чем чрезвычайно гордился. После разорения семьи пошел в армию, был направлен в Далмацию, где служил с 1741 по 1744 гг., эти годы навсегда отразили у него желание к военной службе. Систематического образования не получил, но много читал и был фанатичным театралом. В 1747 г. вступил в «Академию Гранеллески», которая имела шутливый характер: главой избирали глупейшего из членов и он становился объектом общих насмешек. В своей ранней поэзии Гоцци продолжил традиции бурлескной поэмы Л. Пульчи и М. Боярдо, полемический характер присущ поэмам Гоцци «Дон Кихот» и «Химерница Марфиза».



Наверх