1. Гумор — доброзичливий сміх, спрямований на викриття певних вад людського характеру чи недоладності в житті людей, у їх поведінці. У гумористичних художніх творах смішне в житті зображується в доброзичливому жартівливому тоні. Гумор — це найбільш життєстверджуюча і складна форма комічного. У ньому серйозне висловлюється з усмішкою, у незначному і навіть нікчемному завжди приховується важливе й глибоке. Гумористичний сміх не заперечує життєвого явища, гуморист усвідомлює лише його недосконалість. Зразок гумору бачимо у виділеній фразі відомої гуморески Остапа Вишні «Моя автобіографія»:

1. Асонанс – повторення одного й того самого чи близьких за звучанням голосних: «РаптОм кОлО сАмОгО селА лунОю вдАрилА в усі кутки бАгАтОгОлОсА пісня». «Тихо плИве блакИтнИмИ рІчкамИ льон».

2. Алітерація – повторення одного й того самого чи близьких за звучанням приголосних: « ІЗ СТРашним ТріСком на наС наСувалаСя ліСова пожежа».

Двоскладова (ямб, хорей, пірихій, спондей);

Трискладова (дактиль, анапест, амфібрахій, бакхій, молос);

Чотирискладова (пеон).

Поділ вірша на стопи умовний, бо межі стопи, як правило, не збігаються з межами слова:

1. Моностих – це будь-яка строфа, що складається з одного рядка. Моностихи знаходимо в циклі поезій Ліни Костенко "Коротко – як діагноз":

Україна – не ядерна,

Україна – роз’ярена,

Або:

Епос – рід літератури, що прагне зобразити дійсність в її об’єктивній сутності, в об’єктивному перебігу подій, сюжетному їх розвитку, наче поза втручанням автора. Як уже було відмічено, епічні твори – розповідні. Зображення в у них ведеться від реального чи умовного оповідача (оратора), рідше свідка чи учасника подій.