Без минулого немає майбутнього. Якщо прийняти це за iстину, то життя селян, так яскраво змальоване I. Нечуєм-Левицьким у повiстi «Кайдашева сiм’я», становить великий iнтерес. А ще як врахувати, що у багатьох iз нас корiння роду тягнеться саме з села. Життя сiльських трудiвникiв споконвiку пiдпорядковувалося хлiборобському цикловi — оранцi, сiянню, жнивам, возовицi, молотьбi. I саме за такою щоденною роботою ми бачимо Кайдашiв. Не сидiли вони без дiла i тодi, коли справлялися зi своїм урожаєм — йшли працювати на панське поле за снопи. Крiм того, старий Кайдаш був добрим стельмахом i робив вози та iнший сiльськогосподарський реманент. За це його поважали, як i кожного гарного майстра.

Прозова спадщина І.Франка налічує 9 повістей і понад сто оповідань. Збагативши українську літературу кількісно, письменник насамперед збагачує її якісно, поглибивши ідейно-тематичні обрії, проблематику, жанрові можливості і художньо-стильові пошуки розповідної форми. І.Франко, за його словами, мав намір «змалювати нашу суспільність у різних її верствах», і ці наміри були реалізовані у різнотематичних творах. Важливо, що письменник трактує українську націю не лише як націю поспіль селянську, хліборобську, а тому традиційний образ «мужичої хати» з її побутовим обрядом і відповідною системою образів не лише поглиблюється, а й видозмінюється, доповнюється іншими темами і образами, в українській літературі до того не знаними. Подаючи оповідання з життя села, І.Франко разом з тим змальовує картини з життя сільських ремісників, робітничого класу, інтелігенції, дітей, в’язнів, зображуючи їх «спеціальні логіки і психології».