У кожної людини є своя система цінностей. В одного — це багатство, гроші, в іншого — слава, почесті, ще інший найбільше цінує свою родину, теплі стосунки, дружнє спілкування. Часто ці прагнення переплітаються, і людину оцінюють по тому, що в ній переважає.

Його життя пройшло «у вічному вигнанні»: Німеччина, Польща, Канада. Та де б не був, думки були на Україні. Його увагу привертала Східна Україна (У. Самчук — виходець з багатої волинської родини), Україна, як він говорив, Скрипника та Хвильового. «Мене,— згадує письменник,— тягнуло туди багато магнітів, а головне — моє нестерпне, безупинне бажання писати». Улас Самчук вподовж всього життя був активним учасником літературно-мистецького життя. Почав писати з 17 літ («Я писав днями й ночами, я занедбав навчання, за мене почали хвилюватися батьки»)- Починаючи з 1927 року (в цей час він живе спочатку в Німеччині, а потім в Чехословаччині), разом з О. Телігою О. Ольжичем, Є. Маланюком веде,роботу по відродженню української культури й літератури зокрема.

Тоталітарний режим, сталінщина, радянська імперія. Для молодого покоління ці слова вже належать до архаїзмів, історичного минулого. Декому ж не дають спокою страхітливі спогади, а ще інші — жалкують за тією системою, бо вона будувала комунізм «для окремо взятих осіб», серед яких були й вони, а для мільйонів — те, що закінчувалося на «лаг». Бамлаг, Сєвлаг, Дальлаг і в цілому — ГУЛАГ. Пригадаймо майстерно зображений у романі І. Багряного «Тигролови» «Світ на колесах» та пасажирів комфортабельного експресу, який котився, «м’яко погойдуючись, як у мрійному вальсі, пишаючись шовком фіранок на вікнах, мерехтячи люстрами… ніби разок блискучих коралів».