Шкільні твори з української літератури
Щось є в людині таке, що не дає йому тільки їсти, пити, насолоджуватися. Тріпоче в ньому іскра Божа – бажання творчості, творення. Розумно прожити своє життя – це означає розкрити власний потенціал, втілити уявні образи в матерію. Не обов’язково це буде живопис або музика, але навіть уміння любити людей – це справжня творчість. Ось таких людей Чехов, так, втім, не Чехов, а саме життя відправила животіти в глушину, в село. Чехов тільки спостерігав за ними, причому досить талановито. Багато сучасників писали потім, що впізнають у п’єсі своїх знайомих. Звичайно, Чехов не копіював в точності, але багато рис і звички помічав у людях, використовуючи найяскравіше у своїх творах.
Життя в селі протікала в той час одноманітно: від обіду до чаю, від прогулянки до читання. Дні тяглися нескінченно і нудно. Але живі люди не можуть, подібно покинутій меблів, покірно припадати пилом з року в рік, щоб при цьому на душі у них було безтурботно. Романтик Войницький Іван Петрович і дочка його сестри Соня віддають своє життя вигаданого ідеалу – величі генія професора Серебрякова.
У сім’ї Коцюбинських Михайлик був улюбленцем. Його дитячі роки проходили шасливо, але матеріальна скрута завжди переслідувала родину. Батько, дрібний службовець, — людина чесна, добра, працьовита, та запальна й нестримана, не міг терпіти утисків від начальства, а тому часто міняв роботу чи й зовсім залишався без місця. Сім’ї доводилося переїжджати то в село, то в різні міста. Михайлик скрізь знаходив собі товариство, легко сходився з людьми різного віку, багато читав, а в 10 років і сам почав складати вірші і писати прозові твори. Шкільний учитель російської мови часто в учительській читав учнівські твори Коцюбинського і запевняв, що із хлопця вийде справжній літератор, адже слова, які автор підбирав у пошуках форми для висловлювання своїх думок, були доцільними і природними.
Яровий, душа. Яровий, а не ридай! У білій холоднечі серце Україні, А ти шукай червону тінь калини, На теплих ногах тінь її шукай. В. Стус. Поетична творчість завжди навіває спогади. Спогади минулого, марення майбутнього, осмислення сучасного. Лише поети завжди бачать дійсність, залишаючи минуле, пророкуючи майбутнє. Печаль, жах, страждання за рідну Батьківщину, але безсмертна віра в світле майбутнє України наповнює поезію «розстріляного відродження», покоління «шістдесятників». Всім своїм єством вони любили і страждали за рідний край, вірячи у світле майбутнє, у велич Батьківщини, йшли на смерть, в останні хвилини звертаючись до матусі України:
У мене ще й досі не вкладається в голові, чому на долю найталановитіших, найкращих людей випадають різні випробування, чому так часто їхнє життя уривається неочікувано і трагічно. Мені завжди подобались вірші Симоненка, але після того, як я уважно прочитав біографію поета, моє ставлення до нього й до його творчості остаточно сформувалось. Поетові довелося прожити дуже коротке, але дуже насичене життя. Передчасна смерть обірвала його. Мене дуже вразило все, що я дізнався про життєвий шлях Симоненка…
Самые популярные статьи:
Коцюбинський — художник-психолог. Його не задовольняє малювання хай найчарівнішого, хай найоригінальнішого за етнографією казкового краю. Йому треба було зазирнути в душу людини, зрозуміти, чим ця душа живе і на що сподівається. Саме психіка людини, особливості її духовного світу цікавлять письменника насамперед. Звідки у людини з’являються фантастичні уявлення, що своїм корінням сягають до вірувань далеких предків?