Шкільні твори з української літератури
Так писав Василь Андрійович Симоненко — великий син України, її геніальний поет. Він умів любити так ніжно, так самозречено, як, мабуть, ніхто на землі. Умів він і ненавидіти підлість, сваволю, лицемірство. По-лицарськи поет боровся з чорною кривдою:
Дядька я вбити зневагою мушу,
Тільки у грудях клекоче гроза!
Хто обікрав, обскуб його душу,
Хто його совісті руки зв’язав?
Тичина — один з найкращих ліриків в українській літературі. Він зробив величезний внесок в ліричну творчість України. Один із кращих його творів — ліричний вірш «Матері забуть не можу». Не один, а два голоси, два тони розвиваються у вірші — голос матері-України, що озивається до сина, і голос сина, що кличе матір:
Тлумачення психологізму в українській літературі другої половини XIX століття пов’язане з науковим дослідженням художніх творів. Використання засобів психологічну характеризує постать письменників, кожен з яких має своє обличчя, свій почерк, щось таке індивідуально-неповторне, що відрізняє одного від іншого. У центрі уваги письменників-психологів — зображення душевного стану героїв з його протиріччями, труднощами; показ динаміки характеру, динаміки душі як складного процесу, пов’язаного з боротьбою настроїв,
Скільки б не пройшло часу, постать Лесі Українки буде завжди асоціюватися з образом героїні її поезії «Contra spem spero!», рядки якої вражають драматизмом і водночас оптимізмом дівчини, здатної за найтяжчих обставин «пісню веселу співать».
Коли я ознайомилася з біографією поетеси, мене приголомшили слова її матері у листі до Івана Франка: «Чи ж смерть не була б кращою долею, ніж теперішнє її життя, котре і у неї, і у всіх найприхильніших до неї людей будить тільки тяжкий жаль?» Це ж які страждання своєї дитини бачила мати, щоб так подумати! Ми відчуваємо безмежний відчай цієї матері, але сама хвора дівчина рішуче протистоїть йому, проголошуючи: «Contra spem spero!» («без надії сподіваюсь»).
Самые популярные статьи:
Про долю народних талантів писав ще Тарас Шевченко у своїх російських повістях. Крізь мури темноти й забобонності, класової зверхності в царській Росії пробивалися лише поодинокі таланти, такі як сам Шевченко, видатний актор Щепкін та деякі інші. Більшість же гинули в морокові кріпацтва, пореформених криз, революційних ситуацій.