Шкільні твори з української літератури
творчому доробку В. Дрозда чимало яскравих прозових творів: повість «Ирій», романи «Катастрофа», «Самотній вовк», «Спектакль», «Листя землі» та інші; оповідання «Пігмаліон», притча «Сонце» тощо. У 1965 році з’явилося оповідання «Білий кінь Шептало». Тогочасні критики дали несхвальний відгук на нього, бо у творі письменник зачіпав важливу вселюдську проблему особистості в суспільстві. Але, незважаючи на все ці «критичні зауваження», В. Дрозд написав продовження — оповідання «Кінь Шептало на молочарні», надруковане у 1967 році. Нині обидва твори добре відомі читачам і перекладені багатьма мовами.
Разом із церковною літературою в Давню Русь прийшло багато книг природничо-наукового змісту, історичних праць та збірників афоризмів, у яких була сконцентрована мудрість людська. Дещо наївними і навіть смішними видаються нам «наукові» викладки Іоанна Екзарха в «Шестодневі», Козьми Індикоплова в «Християнській топографії» про будову світу, фізичні, астрономічні та інші явища природи. Що ж, таким їм здавався світ за біблійними книгами. Але настільки ж справедливими є їхні спостереження і відповідно захоплення мудрим улаштуванням цього світу! І найбільше — людиною — головним творінням Божим, заради якого й створене все на землі. Ось слова із «Шестоднева»: «Не можу прийти в себе від подиву і не можу зрозуміти, звідки
Серед ланів, серед широкого українського степу в’ється гадюкою заринута у вічність стежка, невідомо, звідки вона бере початок, де її кінець. Нещадно ллє дощ, краплини якого падають на обличчя двох людей, що прямують кудись. В одного дощ викликає неабияке задоволення: він радіє, наче дитина, підставляє долоні назустріч заливному дощеві, який змиє усякий бруд з душі та тіла. Інший щось бурмотить під ніс, незграбно хлюпаючи по острівцях води.
Колись була чудова пісня. Називалась вона «З чого починається Вітчизна» і розповідала про ті прості речі, з яких складається це вагоме і дуже важливе для кожного слово — Батьківщина. Це і мамина пісня, і бабусині вишивані рушники, і наші друзі, з якими ми пережили немало хороших і гірких хвилин, це малюнок у нашому букварі і груша на бабусиному подвір’ї. Це тисячолітня культура нашого народу, що передається нам з молоком матері, це і мова, якою ми всі думаємо і говоримо. Усього цього можна не помічати, не приділяти йому належної уваги. Але це потрібно кожній людині, як повітря.
Самые популярные статьи:
Поема Миколи Вороного «Євшан-зілля» розповідає про ту частину історії України, що стосується княжої доби. Описана в ній доля юнака-половця, який потрапив у полон і забув свою Батьківщину. Така біда, як полон, неволя, необхідність жити в чужому краї, не обходила українців. У воєнних походах потрапляли вони у полон до ворога. Під час набігів на Київську Русь поневолювали наш народ кримські татари, турки, інші вороги, плюндрували землю, забирали в рабство жінок, дітей. Вирісши на чужині, діти нерідко забували про свою Батьківщину. А дехто з юнаків навіть ставав воїном у чужинському війську.