Товары

Шкільні твори для молодших класів

Ми з класом були у Художньому Музеї. Багато було там красивих картин, але одна з них запам’яталася якнайбільше. На картині І. Шевандронової «В сільській бібліотеці» зображено куточок невеликої сільської бібліотеки. Дивлячись на неї, ти нібито відчуваєш, як весело потріскують дрова, поширюючи тепло. Тут затишно і тепло, а за вікном видно засніжена сільська вулиця, хати з пухнастими білими шапками з снігу, холодне зимове небо. У бібліотеці зібралися хлоп’ята. Здається, що це їх улюблене місце збору, все ним тут звично і знайомо. Одні мабуть чекають, коли їм видадуть нові книги, інші, вже отримавши цікаву книгу, розглядають барвисті картинки.

 Воно приходить першим з маминою колисанкою, тихою вечірньою казкою, доброю батьківською ласкою. І дитя починає згодом лепетати: «мама», «тато», «баба», «льоля», «киця». Це надзвичайно чарівний світ двоскладових слів, із нього все починається. Далі дитя продовжує розширювати свої знання із словесності, а вже коли зіпнеться на ноги, то за день може їх засвоїти по десятку відразу. І вони такі красиві, звучні: «квітка», «сонечко», «хмарка», «пісня», «вода», «трава». І з кожним словом світ для дитини стає ширшим, об’ємнішим, він щедро розкриває свої обрії. Цей світ для дитини — як мамина казка — чарівний, незвичайний і безмежно цікавий… І пізнає дитина цей світ за допомогою слова.

Кобзарі — то мандрівні музиканти-співці. Часто вони були сліпі, і їх водили білим світом хлопчики-поводирі. Тихою ходою мандрував кобзар від міста до міста, від села до села, наслухав, як живуть прості люди, та оспівував їхні жалі й радощі у своїх думах-піснях.

Матусина пісня супроводжує нас від народження й впродовж усього життя. Маленькими ми слухаємо «Люлі, люлі, прилетіли гулі», «Котку, котку-рябку», «Ходить сон коло вікон». Ми підростаємо, і наші матусі навчають нас співати: «Ходить гарбуз по городу». Підростаємо ми, дорослішають наші пісні. Уперше десь біля вогнища під час відпочинку мама навчила мене співати маршових пісень, серед них мені дуже подобаються ті, що колись правили за гімн України, — «За Україну», «Не пора». Особливо подобається «Гей, у лузі червона калина». Це вже не просто пісні, а пісні, що стали історією. Кожна пісня має свою історію, як кожна людина має свою біографію; вони цікаві, захоплюючі й неповторні.

Самые популярные статьи:

Часто кажуть, що душа народу виражається в слові. Це справді так, бо рідне слово сповнене любові, воно витримало випробування впродовж століть, продовжує жити в душах тих, хто сприймає його не як державну мову, а як щось рідне, материнське, ніжне. А з ніжної душі й слово виринає чисте, Свіже, запашне, як лірична українська пісня. Рідне слово пробуджує нас до добра, до звершення добрих вчинків, до творчості й майбутнього розвитку.


1 из 41234

Наверх