Товары

Творчі шкільні твори з української літератури 11 класс

Прозова спадщина І.Франка налічує 9 повістей і понад сто оповідань. Збагативши українську літературу кількісно, письменник насамперед збагачує її якісно, поглибивши ідейно-тематичні обрії, проблематику, жанрові можливості і художньо-стильові пошуки розповідної форми. І.Франко, за його словами, мав намір «змалювати нашу суспільність у різних її верствах», і ці наміри були реалізовані у різнотематичних творах. Важливо, що письменник трактує українську націю не лише як націю поспіль селянську, хліборобську, а тому традиційний образ «мужичої хати» з її побутовим обрядом і відповідною системою образів не лише поглиблюється, а й видозмінюється, доповнюється іншими темами і образами, в українській літературі до того не знаними. Подаючи оповідання з життя села, І.Франко разом з тим змальовує картини з життя сільських ремісників, робітничого класу, інтелігенції, дітей, в’язнів, зображуючи їх «спеціальні логіки і психології».

Щось є в людині таке, що не дає йому тільки їсти, пити, насолоджуватися. Тріпоче в ньому іскра Божа – бажання творчості, творення. Розумно прожити своє життя – це означає розкрити власний потенціал, втілити уявні образи в матерію. Не обов’язково це буде живопис або музика, але навіть уміння любити людей – це справжня творчість. Ось таких людей Чехов, так, втім, не Чехов, а саме життя відправила животіти в глушину, в село. Чехов тільки спостерігав за ними, причому досить талановито. Багато сучасників писали потім, що впізнають у п’єсі своїх знайомих. Звичайно, Чехов не копіював в точності, але багато рис і звички помічав у людях, використовуючи найяскравіше у своїх творах.
Життя в селі протікала в той час одноманітно: від обіду до чаю, від прогулянки до читання. Дні тяглися нескінченно і нудно. Але живі люди не можуть, подібно покинутій меблів, покірно припадати пилом з року в рік, щоб при цьому на душі у них було безтурботно. Романтик Войницький Іван Петрович і дочка його сестри Соня віддають своє життя вигаданого ідеалу – величі генія професора Серебрякова.

Так писав Василь Андрійович Симоненко — великий син України, її геніальний поет. Він умів любити так ніжно, так самозречено, як, мабуть, ніхто на землі. Умів він і ненавидіти підлість, сваволю, лицемірство. По-лицарськи поет боровся з чорною кривдою:

Дядька я вбити зневагою мушу,
Тільки у грудях клекоче гроза!
Хто обікрав, обскуб його душу,
Хто його совісті руки зв’язав?

Тичина — один з найкращих ліриків в українській літературі. Він зробив величезний внесок в ліричну творчість України. Один із кращих його творів — ліричний вірш «Матері забуть не можу». Не один, а два голоси, два тони розвиваються у вірші — голос матері-України, що озивається до сина, і голос сина, що кличе матір:

Самые популярные статьи:

Серед ланів, серед широкого українського степу в’ється гадюкою заринута у вічність стежка, невідомо, звідки вона бере початок, де її кінець. Нещадно ллє дощ, краплини якого падають на обличчя двох людей, що прямують кудись. В одного дощ викликає неабияке задоволення: він радіє, наче дитина, підставляє долоні назустріч заливному дощеві, який змиє усякий бруд з душі та тіла. Інший щось бурмотить під ніс, незграбно хлюпаючи по острівцях води.


1 из 1212345678910

Наверх