Апокрифи — ранньохристиянські книги, які, описуючи життя біблійних героїв (пророків, апостолів, Ісуса Христа, діви Марії), прагнуть зосередитися на моментах, не розкритих у Святому Письмі, «доповнити» його. Проте вони суперечать Біблії в принципових моментах, і більшість християн частиною Біблії їх не вважають.
Б. Грінченко Народився на хуторі Вільховий Яр Харківської губернії. Навчався у Харківському реальному училищі, звідки був виключений за поширення народницьких ідей, потім вступив до Харківського університету і закінчив його. З 1881 по 1885, з 1886 по 1893 роки учителює на Харківщині, Сумщині, Катеринославщині. Деякий час працював статистом Херсонського губернського земства.
Після виходу у світ роману А. Головка «Бур’ян» з’явилося багато критики та рецензій, у яких вказувалося на значущість твору і його виняткову роль як непересічного явиша в літературі. Саме соціально-політичний резонанс, широта охоплення дійсності, ґрунтовне виявлення її основних закономірностей, витончена художня досконалість (він так багато допрацьовувався!) твору, його сконденсована епічність дозволили спочатку читачам, а потім і видавцям та критикам (та й авторові) віднести «Бур’ян» до романної жанрової форми.
Увесь світ знає «Бур’ян» А. Головка. Цей твір свого часу був як вибух, як грім серед ясного неба, бо підняв такі питання, про які навіть боялися говорити вголос. Ці питання, що хвилювали й зараз хвилюють людей, які працюють на землі: це, по-перше, землеустрій, по-друге, бюрократія, по-третє, бандитське свавілля. Іноді здається, що Головко писав про наш час — такими актуальними є ці проблеми. Письменник довгий час жив на селі, дуже добре знав матеріали «димівок», тобто, судових процесів над місцевими куркулями, що не зупинялися ні перед чим, щоб «заткнути пельку» сміливим сількорам. Автор показує таких героїв, як Матюха та Сахновський, Гнида та Огирі, Миро-нов та Кунініренко та інших. Якщо ми поміркуємо, то знайдемо в пам’яті і таких начміліції, як Матюха, як Гнида, Огирі…
З сивої давнини людина жила дарунками землі, поклонялася їй навіть, як богині. І земля з кожним разом, з кожним новим поколінням набувала все більшої влади над людиною. Остання зробила висновок, що без землі неможливо жити, без неї людина — ніщо. Але виявилося, що і з нею людина може перетворитися на «ніщо».
Життя взагалі важка річ, а в особливості життя селянина-бідняка. Тягне він його, мов коня на гору, спотикаючись та ледве дихаючи. І все ж таки живе і хоче жити на рідній землі — там, де народився, де пройшли найкращі роки, де зігрівають спогади. Важко йому розлучатися з рідною домівкою, навіть з набридлим, але таким дорогим горбом, не хоче він шукати щастя в іншому місці, хоч життя та діти вимагають цього. Саме про це й пише у своїй новелі «Камінний хрест» В. Стефаник.
Хто не знає української поетеси Лесі Українки? Ії творчість — це уславлення людини, її духовної краси, її гармонії. І як наслідок роздумів Лесі — поява її Мавки, в якій поєднується і краса кохання, і краса природи, і краса найвищої гармонії природи й людини. Мавка — дочка природи, й живе вона поряд зі своїми «рідними» — Лісовиком, Водяником, Русалкою, Потерчатами, Перелесником. Біль, завданий комусь із її сестер чи братів, —навіть березі — віддається болем у її серці. Мавка просить Лукаша, який хоче наточити з берези соку: