Про долю народних талантів писав ще Тарас Шевченко у своїх російських повістях. Крізь мури темноти й забобонності, класової зверхності в царській Росії пробивалися лише поодинокі таланти, такі як сам Шевченко, видатний актор Щепкін та деякі інші. Більшість же гинули в морокові кріпацтва, пореформених криз, революційних ситуацій.

творчому доробку В. Дрозда чимало яскравих прозових творів: повість «Ирій», романи «Катастрофа», «Самотній вовк», «Спектакль», «Листя землі» та інші; оповідання «Пігмаліон», притча «Сонце» тощо. У 1965 році з’явилося оповідання «Білий кінь Шептало». Тогочасні критики дали несхвальний відгук на нього, бо у творі письменник зачіпав важливу вселюдську проблему особистості в суспільстві. Але, незважаючи на все ці «критичні зауваження», В. Дрозд написав продовження — оповідання «Кінь Шептало на молочарні», надруковане у 1967 році. Нині обидва твори добре відомі читачам і перекладені багатьма мовами.

Колись була чудова пісня. Називалась вона «З чого починається Вітчизна» і розповідала про ті прості речі, з яких складається це вагоме і дуже важливе для кожного слово — Батьківщина. Це і мамина пісня, і бабусині вишивані рушники, і наші друзі, з якими ми пережили немало хороших і гірких хвилин, це малюнок у нашому букварі і груша на бабусиному подвір’ї. Це тисячолітня культура нашого народу, що передається нам з молоком матері, це і мова, якою ми всі думаємо і говоримо. Усього цього можна не помічати, не приділяти йому належної уваги. Але це потрібно кожній людині, як повітря.

У «першому жмутку» поет розповідає про своє весняне кохання, яке з плином часу згоріло і перетворилося на золу. «Першій жмуток» викликає асоціації осені, початку кінця, вмирання квітучої природи. Восени домінуючими кольорами можна вважати жовтий і червоний, тому не дивно, що майже в кожній поезії цього «жмутку» наявні ці кольори. Жовтий — це колір віддаленого сонця, що проливає своє благодатне проміння у непроникну пітьму. Цей колір містить багато протиріч, тому що разом із життєдайним сонцем він несе в собі відлітання у вічність зів’ялого листя, а отже, і символізує наближення строку смерті та загробного життя. Також жовтий колір вважається кольором божевілень та божевілля. Червоний колір в свою чергу символізує активне чоловіче начало, це колір життя, вогню, війни, енергії, пристрасті, кохання, життєвої та фізичної сили, здоров’я, молодості. З самого початку ми бачимо роздвоєність, суперечливість двох стихій: життя і смерті.

Є імена в нашій літературі, які ввібрали до себе живу душу народу, стали часткою його життя. Таким ім’ям для нас, українців, стало ім’я Тараса Григоровича Шевченка, чия поезія ось уже майже понад 150 років викликає у людей почуття захоплення своєю красою,- своєю силою і народною мудрістю.