Кого не вражали старовинні собори? Проходиш повз один з тих, що збереглися, піднімеш голову, а він наче дивиться на тебе, слідкує, розмірковує, аж душу проймає. Цікаво! Звісно, що письменники не обминали цю тему у своїй творчості. Кожен народ має свою святиню, свій символ, а для України собор завжди вважався символом духовності. Саме до духовної краси, людяності, величі і сили народу, його волелюбності, нескореності, самовираження через символ собору звертаються автори двох цікавих романів: Олесь Гончар та Павло Загребельний. Два твори — «Собор» та «Диво» — поєднані однією наскрізною ідеєю духовності українського народу.
Стефаник Народився в с. Русов на Станіславщині в родині заможного господаря. Навчався уРусівській і Снятинській школах, польській гімназії ум. Коломия, з 1892р. — на медичному факультеті Краківського університету. Після закінчення університету займався літературною і громадською роботою. З 1908 р. був обраний депутатом віденського парламенту. Входив до складу урядової делегації ЗУНР, яка приїжджала 1919 р. до Києва в зв’язку з об’єднанням ЗУНР і УНР. З 1910 р. ідо останніх днів жив у рідному селі з родиною.
Інтимна лірика В. М. Сосюри — це найбільша частина його поетичної спадщини. У кожному вірші, навіть мініатюрі інтимної лірики поета звучить щось особливе: і величне, і щире, і ніжне, задушевне. Звучить те велике почуття, що вкладається в маленьке слово — люблю. Мабуть, не знайдеться нікого, хто прочитав і не запам’ятав би цих натхненних рядків:
В. Сосюра Народився на станції Дєбальцево на Донеччині в багатодітній родині. Брав участь у громадянській війні на боці різних політичних сил (УНР, більшовиків). З 1921 р. живе у Харкові, вливається у бурхливе літературне життя. Навчається на робітфаці Харківського інституту народної освіти. У 30-і роки, чудом уникнувши репресій, почав писати декларативну лірику, що прославляла вождів СРСР. Творчість поета відродилася в роки Другої світової війни. За вірш «Любіть Україну» зазнав переслідувань, інспірованих кремлівською верхівкою.
Роздум за твором «Момент» Володимира Винниченка. Час складається з моментів. Ми непомітно проходимо повз одні, при згадці про інші серце починає тривожно калатати, деякі запам’ятовуємо назавжди. І немає чіткого алгоритму, чому відбувається саме так. Іноді довірливий погляд, гарячий подих, невловимий аромат, шо кружляє в повітрі… Умови, місце зустрічі, твій соціальний статус — все це марнота: є лише відчуття і емоції — споконвічна загадка людства. Виникаючи упевняй момент, вони по вінця сповнюють людину. Сліплять очі, заволодівають свідомістю, зачакловують волю і розум, позбавляють нас можливості говорити. А коли полум’я згасне, маємо вірогідність, що тепло його зігріватиме нас усе життя.
Прикро, що майже 30 років Україна не читала твори великого майстра, новатора української літератури В. Винниченка. Жорстокий час змусив талановитого митця залишити Україну, до останніх днів жити за кордоном. Але талант не може бути мовчазним. Працював, багато писав з надією, що минеться, настануть часи, коли його твори продовжать своє життя на рідній землі, серед тих, для кого творив і про кого розповідав у своїх романах, драматичних творах, оповіданнях. Мала проза В. Винниченко — це понад сто оповідань. І в цьому жанрі він — новатор, зумів майстерно поєднати українські та європейські традиції. Зокрема, у багатьох оповіданнях, крім традиційних проблем, » письменник розв’язує проблему жінки як особистості.
Давайте доторкнемося серцем до великої людської трагедії. Творчість В. Стуса справедливо вважається помітним явищем не тільки української та світової літератури, а й усього нашого суспільного життя. Кожен його вірш — суперечка з неправдою.