Серед тих, кому судилося «Розстріляне Безсмертя», постає талановитий поет Євген Плужник. Доля подарувала йому всього 38 років (1898-1936). Тяжко хворий на сухоти, він був заарештований і засланий до концтабору на Соловки, там і помер. Скільки їх, молодих, талановитих, люблячих світ і життя, розтоптав чобіт сталінських інквізицій?! Особливих провин не шукали, варто було лише потрапити у сіті людоловів. З особливою ретельністю полювали на опозиційний талановитий світ мистецтва, на духовну еліту з її життєтворчим духом.

Тема стосунків людини і природи — одна з провідних у літературі. До неї зверталися і Т. Г. Шевченко, і І. Я. Франко, і Леся Українка, і ще багато талановитих митців. І все ж розкриття теми М. Коцюбинським має особливий характер. Природа у його творах не фон, на якому розгортаються дії, а живий учасник подій. Ми добре пам’ятаємо чудові психологізовані пейзажі в «Intermezzo», філософські образи «Fata morgana».

У російській літературі досить часто письменники торкалися таких тем, які були актуальні для будь-якої епохи. Такі проблеми, порушені класиками, як поняття про добро й зло, пошуки сенсу життя, вплив навколишнього середовища на особистість людини й інші, завжди стояли в центрі уваги російської літератури. Чехів найбільше яськрава показав процес зміни людської душі під впливам середовища й прожитого років. Хто не думав замолоду про такі піднесені ідеали, як честь, рівність, братерства, валя, не мріяв про працю на користь суспільства.

Свою п’єсу «Вишневий сад» сам О. П. Чехов називав комедією. Але адже п’єса-те смутна!.. Так у чому ж справа? Як відомо із самого початку, маєток приречений; приречені й герої – Раневськая, Гаїв, Аня й Варячи – їм не на що жити, не на що сподіватися. Пропонований Лопахиным вихід для них неможливий. Усе для них симвалізує минуле, якусь давнє, прекрасне життя, коли все було легко й просто, навіть уміли сушити вишню й вазами відправляти в Моськву… Але тепер сад зостарився, урожайні роки рідкі, спосіб готування вишні забутий… Постійне неблагополуччя відчувається за всіма словами й учинками героїв… І навіть надії на майбутнє, висловлені одним із самих діяльних героїв Лопахи-Ным, непереконливі.

Василь Семенович Гроссман зобразив у романі «Життя й доля» Велику Вітчизняну війну як подія історії, що вирішує долю не тільки Росії, але й усього миру. Письменник зумів відбити в цьому добутку героїзм людей на війні, боротьбу зі злочинами фашистів, а також повну правду про події, що відбувалися тоді, усередині країни: посиланню в сталінські табори, арештах і всім пов’язаним із цим. У долях основних героїв твару Василь Гроссман запам’ятовує неминучі під час війни страждання, втрати, смерті. Трагічні події цієї епохи народжують у людині внутрішні протиріччя, порушують його гармонію із зовнішнім миром.