Intermezzo — це музичний термін, який означає перепочинок, паузу між частинами великого твору. Очевидно, у кожної людини в житті настає такий момент, коли такий перепочинок є надзвичайно необхідним, таким, якщо його не зробити, далі йти не можна вже нікуди. І, власне, можливість побути на самоті, серед природи, подалі від «залізної руки міста», від усіх тих проблем, своїх і чужих, від шуму, тісняви, постійного руху (емоційного й фізичного), психічної напруги потрібна кожному.
Коли чуєш ім’я якогось письменника, то відразу виникає асоціація з його творами або визначними роботами. З ім’ям Бориса Грінченка виникають у пам’яті твори зі шкільної програми: оповідання «Украла», «Екзамен», «Панько», а ще його словник — словник Грінченка.
В оповіданні «Каторжна» розкривається доля Докії — дівчини-напівсироти. Каторжною її зробило життя з байдужим і вічно п’яним батьком, що після смерті дружини створив нову родину, в якій для рідної доньки не знайшлося навіть ласкавого слова чи прихильного погляду. Мачуха нещадно била дівчину, змушувала її працювати, морально принижувала. Для всіх Докія була чужою, тому росла, немов вовченя. Але ж вона також була людиною, що потребувала любові й ласки.
Кого не вражали старовинні собори? Проходиш повз один з тих, що збереглися, піднімеш голову, а він наче дивиться на тебе, слідкує, розмірковує, аж душу проймає. Цікаво! Звісно, що письменники не обминали цю тему у своїй творчості. Кожен народ має свою святиню, свій символ, а для України собор завжди вважався символом духовності. Саме до духовної краси, людяності, величі і сили народу, його волелюбності, нескореності, самовираження через символ собору звертаються автори двох цікавих романів: Олесь Гончар та Павло Загребельний. Два твори — «Собор» та «Диво» — поєднані однією наскрізною ідеєю духовності українського народу.
Самые популярные статьи:
Стефаник Народився в с. Русов на Станіславщині в родині заможного господаря. Навчався уРусівській і Снятинській школах, польській гімназії ум. Коломия, з 1892р. — на медичному факультеті Краківського університету. Після закінчення університету займався літературною і громадською роботою. З 1908 р. був обраний депутатом віденського парламенту. Входив до складу урядової делегації ЗУНР, яка приїжджала 1919 р. до Києва в зв’язку з об’єднанням ЗУНР і УНР. З 1910 р. ідо останніх днів жив у рідному селі з родиною.