Шкільні твори з зарубіжної літератури
Навряд чи є хоч один великий російський поет, що не замислювався б про мету творчості, про своє місце у житті країни, народу. Кожному серйозному російському поетові було важливо, щоб його затребував час. З іншого боку – переломна епоха в історії неминуче повинна була породити свого поета. Цим поетом і став Володимир Маяковський. Але не відразу і не швидко визначив він місце своєї поезії у житті сучасного суспільства. Замислюючись про гадану марність поета серед повсякденних турбот людей, Маяковський доходить висновку, що поет – це зірка, що запалюється, і її світло служить моральним орієнтиром людям.
Навряд чи є хоч один великий російський поет, що не замислювався б про мету творчості, про своє місце у житті країни, народу. Кожному серйозному російському поетові було важливо, щоб його затребував час. З іншого боку – переломна епоха в історії неминуче повинна була породити свого поета. Цим поетом і став Володимир Маяковський. Але не відразу і не швидко визначив він місце своєї поезії у житті сучасного суспільства. Замислюючись про гадану марність поета серед повсякденних турбот людей, Маяковський доходить висновку, що поет – це зірка, що запалюється, і її світло служить моральним орієнтиром людям.
Багато поетів замислювалися про мету творчості, про своє місце у житті країни, народу. Переломна епоха в історії неминуче повинна була породити поета, якому треба було б переглянути старе відношення до літератури. Їм став Володимир Маяковський, але не відразу і не швидко визначив він місце своєї поезії у житті сучасного суспільства. Замислюючись про гадану марність творця серед повсякденних турбот, Маяковський доходить висновку, що поет – це зірка, що запалюється, і її світло служить моральним орієнтиром людям. Внутрішньо переконаний у необхідності поетичного слова для людської душі, Маяковський бачить місію віршотворця в тім, щоб увібрати в себе весь біль мільйонів страждаючих і самотніх людей і розповісти про нього світу.
Я не вірю віршам,
які – ллються. Рвуться – так!
М. Цвєтаєва
У 1928 році Маяковський в автобіографії «Я сам» пише про свої перші поетичні досвіди: «Перечитав все новітнє… Розібрала формальна новизна! Але було чужо. Теми, образи не мого життя. Спробував сам писати так само добре, але про інше. Виявилося так само про інше не можна». Саме із цього юнацького переконання автора варто виходити, говорячи про те нове, що в змістовному і формальному аспекті вніс поет у літературу. На мій погляд, особливої уваги у зв’язку з даною темою заслуговує ранній період творчості, що проходив під знаком футуризму.
Самые популярные статьи:
Вірш «Послухайте!» написаний у 1914 році. У віршах цього періоду уважний читач почує не тільки фамільярні, глузливі, зневажливі інтонації, але і, придивившись, зрозуміє, що за зовнішньою бравадою – ранима, самотня душа. Цілісність характеру поета, людська порядність, що допомагала орієнтуватися у головних проблемах часу, внутрішня переконаність у правоті своїх моральних ідеалів відокремлювали Володимира Маяковського від інших поетів, від звичного плину життя. Ця відособленість народжувала щиросердечний протест проти обивательського середовища, де не було високих духовних ідеалів. Вірш – лемент душі поета. Він починається проханням, зверненням до людей: «Послухайте!». Таким вигуком кожний з нас дуже часто перериває своє мовлення, сподіваючись бути почутим і понятим. Ліричний герой вірша не просто вимовляє, а «видихає» це слово, запекло намагаючись звернути увагу живучих на Землі людей на хвилюючу його проблему.