Товары

Приклади шкільних творів з зарубіжної літератури 9 клас

М. В. Гоголь ненавидів кріпосне право, тому в поемі «Мертві душі» він гнівно викриває кріпосництво, яке веде до зубожіння країни, до економічної і культурної відсталості її, до вимирання селянства. «Мертві душі» – це поема про Росію. Автор вдало вибрав сюжет і зумів показати всю Русь. Герой поеми Чичиков Павло Іванович побував у багатьох місцях Росії: і в поміщиків, і в чиновників, зустрічався з селянами, бачив безкраї російські простори. Русь убога з хатами, що покосились. Та й поміщицькі садиби не відрізняються великим порядком. Усього багато в Плюшкіна, але добро і хліб гинуть без користі для людей, хазяїна і держави. Манілов безгосподарний, безтурботний, його садиба запущена. Ноздрьов – гравець і п’яниця, його господарство в повному занепаді, нікому не приносить користі. А на цих поміщиках тримається царське самодержавство. Чи тривка опора? Чи щасливий народ? Чи багата держава? Ні, тут усе побудовано на гнобленні народу.

Складність цього твору, завершального біографію Гоголя, в тому, що зачіпаються ідеологічні та світоглядні проблеми, важко сприймаються. Мета твори – показати джерела життєвої і творчої трагедії Гоголя. Розкриваючи духовну драму в останній період творчості М. В. Гоголя, необхідно акцентувати увагу в творі на тому, що ідейно-творча криза письменника був пов’язаний з пошуками їм позитивного героя у російській дійсності. Вихід у світ першого тому «Мертвих душ» справив на читаючу Росію приголомшуюче враження. «Поезія Гоголя, – писав А. І. Герцен, – це крик жаху і сорому, який видає людина, що опустився під впливом вульгарної життя, коли він побачить у дзеркалі своє оскотінівшееся обличчя ». Але якщо передова критика сприйняла поему як твір нещадно-викривальне, високопатріотичний, то оцінка її офіційними правлячими колами була прямо протилежною: письменника звинуватили у пристрасті до брудних подробиць побуту, в цинізмі і антипатріотизмі.

З’явившись під час російсько-японської війни і в обстановці наростання першої російської революції, твір викликав величезний суспільний резонанс, оскільки воно розхитував один з головних підвалин самодержавного держави – недоторканість військової касти.
Проблематика “Розмови” виходить за рамки традиційної військової повісті. Купрін зачіпає і питання про причини суспільної нерівності людей, про можливі шляхи звільнення людини від духовного гніту, піднімає проблему взаємовідносин особи і суспільства, інтелігенції та народу.
Сюжетна канва твору побудована на перипетіях долі чесного російського офіцера, якого умови армійської казарменій життя змушують замислитися про неправильні відносинах між людьми. Відчуття духовного падіння переслідує не тільки Ромашова, але й Шурочку.
Зіставлення двох героїв, яким властиві два типи світорозуміння, взагалі характерно для Купріна. Обидва героя прагнуть знайти вихід з глухого кута. При цьому Ромашов приходить до думки про протест проти міщанського благополуччя і застою, а Шурочка пристосовується до нього, не дивлячись на зовнішню показне неприйняття. Ставлення автора до неї двояко, йому ближче “безрозсудне благородство і благородне безвольність” Ромашова. Купрін навіть зазначав, що вважає Ромашова своїм двійником, а сама повість багато в чому автобіографічна.
Ромашов – “природна людина”, він інстинктивно чинить опір несправедливості, проте його протест слабкий, його мрії і плани легко руйнуються, оскільки вони незрілі і непродуманих , часто наївні. Ромашов близький чеховським героям. Але виникла необхідність немедлен ного дії підсилює його волю до активного опору. Після зустрічі з солдатом Хлєбниковим, “приниженим і ображеним”, у свідомості Ромашова настає перелом, його приголомшує готовність людини піти на самогубство, в якому він бачить єдиний вихід з мученицькою життя. Щирість пориву Хлєбнікова особливо яскраво вказує Ромашова на дурість і незрілість його юнацьких фантазій, що мають на меті лише щось довести оточуючим. Ромашов вражений силою страждань Хлєбнікова, і саме бажання співчувати змушує підпоручика вперше задуматися про долю простого народу. Втім, ставлення Ромашова до Хлебникову суперечливо: розмови про людяність і справедливості носять відбиток абстрактного гуманізму, заклик Ромашова до співчуття багато в чому наївний.
У “Поєдинку” А. І. Купрін продовжує традиції психологічного аналізу Л. М. Толстого: у творі чується, крім протестуючого голосу самого героя, який побачив несправедливість жорстокої і тупої життя, і авторський викривальний голос (монологи Назанского). Купрін користується улюбленим прийомом Толстого – прийомом підстановки до головного героя героя-резонера. У “Поєдинку” Назанскій є носієм соціальної етики. Образ Назанского неоднозначний: його радикальне настрій (критичні монологи, романтичне передчуття “светозарной життя”, передбачення прийдешніх соціальних потрясінь, ненависть до способу життя військової касти, здатність оцінити високу, чисту любов, відчути красу життя) вступає в протиріччя з його власним способом життя. Єдиним порятунком від моральної загибелі є для індивідуаліста Назанского і для Ромашова втеча від будь-яких суспільних зв’язків і зобов’язань.

Болконская Марія – княжна, дочка старого князя Болконського, сестра князя Андрія, згодом дружина Миколи Ростова. У М. «негарне слабке тіло і худе обличчя … очі княжни, великі, глибокі і променисті (неначе промені теплого світла іноді снопами виходили з них), були такі гарні, що дуже часто, незважаючи на некрасивість всього обличчя, очі ці робилися привабливіше краси ».

Самые популярные статьи:

Болконская Ліза – дружина князя Андрія, за якою у світлі закріпилося ім’я «маленької княгині». «Її гарненька, з трохи чорніли вусиками верхня губка була коротка по зубах, але тим миліше вона відкривалася і тим ще миліше витягалася іноді й опускалася на нижню. Як це завжди буває у цілком привабливих жінок, недолік її – короткість губи і напіввідкритий рот – здавалися її особливою, власне її красою. Усім було весело дивитися на цю повну здоров’я і жвавості, гарненьку майбутню матір, так легко переносити своє становище ».


1 из 1112345678910

Наверх