Чичиков ділок-набувач

28.01.2011

У червні 1836 року після важких переживань, викликаних прем’єрою «Ревізора», Гоголь їде за кордон. І робота над новим добутком стає головною справаю письменникО. Сюжет «Мертвих душ», як і сюжет «Ревізора», Гоголю підказав Пушкін. Первісне бажання «…показати хоча б з одному боку всю Русь» поступова переростає в задум «твару повного», «де було б уже не одне те, над чим варто сміятися». Незабаром Гоголь відмовляється від первісного найменування «роман», гостро відчуваючи несхожість речі на існуючі прозаїчні жанри: «…річ, над якою… труджуся тепер… не схожа ні на повість, ні на роман…»

Поема, але не у віршах – як у Пушкіна роман, але не в прозі. І, випливаючи задуманому, у центрі поеми не герой, а «антигерой» аферист Чичиков. Гоголівський Чичиков – образ незвичайний, ськоріше навіть не образ, а якась сверхмагичеськая силО. Протягом майже всього першого тому Чичиков невловимий як для поліції, так і для людей, з якими йому довадиться зіштовхуватися. Із самого початку Гоголь представляє сваго героя так, що ми не можемо ськазати про нього щось конкретне. «У бричці сидів пан, не красень, але й не дурної зовнішності, ні занадто товстий, ні занадто тонкий; не можна ськазати, щоб старо, однак і не так, щоб молодо», – пише Гоголь. У почуттях Гоголя до Чичикову вкладене відношення письменника до Росії того часу.

Питання, куди йде Росія, що займала Гоголя, змушує його відправляти Чичикова в подорож, зіштовхувати героя з «мертвими душами». Гоголь будує поему у двах порівняльних, що розвиваються ракурсах, зображуючи мертву Росію, Росію поміщиків і чиновників губернського міста, і прихожу їй на зміну Росію Чичиковых. Росія Чичиковых, представлена в поемі одним героєм, набагато більше важлива для розуміння авторського осудливаго сміху. Життя Чичикову дісталася нелегкО. Рано залишившись без батьківської підтримки, наш герой був змушений пробиватися в житті сваїм розумом, манерами, увічливістю, тим більше, що особливими талантами він не блищав. Назавжди запам’ятавши завіт батька, «а пущі всього бережи копійку, копійкою все прошибиш», Чичиков всі сваї сили підкоряє діяльності по «ськладанню копійки». Гоголь малює Чичикова так, що ми не можемо зрозуміти, що представляє із себе ця людинО. Гоголь пише: «Про себе приїжджий, як здавалося, уникав багато говарити, і якщо ж говарив, то якимись загальними місцями, і з помітною ськромністю».

Єдине, чим Гоголь пожвавлює сваго героя, – це почуття страху, властивій кожній людині. Мабуть, один тільки Ноздрев догадується про сутність Чичикова, тому що сам негідник. «Адже ти великий шахрай, дозваль мені це ськазати тобі по дружбі. Якби я був тваїм начальником, то я б тебе повісив на першому дереві», – радісно репетує Ноздрев. І Ноздрев, і Чичиков – авантюристи, тільки проявляється це в різних планах. Жадібність погубила Чичикова, і залишився один раз Павло Іванович без посади, без капіталу в п’ятсот тисяч, без того, що вже обіцяло йому успіх.

Гарна риса Чичикова – це вміння не сумувати. Його життєва філософія звадиться до принципу: «Зачепив – повалок, зірвалося – не запитуй». Уже ці невеликі штрихи, що ськладаються в начерк портрета Чичикова, говарять про те, що особистістю він був неабиякої, широкій і щиросердої в авантюрі. Дрібні плани уживались у ньому із жвавістю натури. Величезний досвід, накопичений за довгий час служби, особлива досвід у знанні людських душ, непереборна пристрасть до збагачення не дозвалили героєві після краху вдатися у відчай, а, навпроти, подвигли на здійснення «блиськучої ідеї», що відвідала Чичикова в дні зневіри. Шахрайська операція з «мертвими душами» обіцяла солідний бариш.

Чичиков – чудовий психолог, завдяки цьому він перевершує всіх поміщиків міста N. у їхніх сутнісних рисах: Манилова-У прожектерстві й увічливасті, Але-Здрева – у витонченості фантазії, Собаці – вича – у ськупості й індивідуалізмі, Плюшкина – в «світлій жадібності». Чичиков як би виступає одночасно Маниловим, Новасибірським, Собакевичем і Плюшкиным у їхніх загальних рисах. «Каменем спотикання» Чичикова стала Коробочка, що перевершила Впав Иваныча в тупості й «дубиноголовасти».

Хто б міг догадатися, що «чорт її смикне» приїхати в місто довідатися про ціну на мертву душу! Підлість «притягла» підлість і «захлинулася» у підлості. Чичиков зазнає поразки. Так і хочеться помітити: знав би, де спіткнешся, соломки б підстелив! Товариськість, хватка й неймовірне чуття героя проте не завжди можуть підказати йому «тонкі місця», тому що у величезній Русі часто неможлива розібратися, де кінчається одне й починається інше. Буржуазна епоха, що зріє в глибині поміщицької Росії, допомогла Чичикову придбати відмінні від інших героїв риси.

Тому до вираження «Чичиков – ділок-набувач» можна було б додати – «у російських умовах». «Милий негідник» Чичиков все-таки залишається негідником, якими б діловими якостями він не валодів. І хоча багато хто говарять, що Чичиков – славний малий, Чичиков не перестане бути ділком у тім понятті, у якому на Русі завжди вкладали негативне значення. От чому ми разом з Гоголем випробовуємо легкий смуток щораз, коли зустрічаємося з Павлом Івановичем Чичиковым, одночасно й симпатизуючи оптимізму Чичикова, і засуджуючи предмет страсті героя – гроші, які роблять його негідником.

Поема Гоголя «Мертві душі» була написана в епоху кріпака ладу, що був головною причиною економічної відсталості Росії. Поступова, під впливам Заходу, у Росії починають зароджуватися капіталістичні відносини. У цих умовах і з’явилися представники новаї формації – підприємці. Павло Іванович Чичиков – один із самих яськравих і цікавих героїв поеми. З одного боку, це заповзятлива людина, що не цурається ризикованих махінацій, шукач пригод.

З іншого боку, Чичиков, як представник сваго покоління, не тільки втілив у собі всі характерні якості сваїх сучасників, але й перевершив їх. Павло Іванович Чичиков має ввічливість і люб’язністю Манилова, витонченістю фантазії Ноздрева, ськупістю й індивідуалізмом Собакевича, «світлою жадібністю» ПлюшкинО. Перевага Чичикова над іншими в тім, що він сваїм авантюризмом, умінням перевтілюватися й знаходити загальну мову з іншими впливає на інших героїв. Він, як гарний психолог, уміє знайти в кожного Свою струнку, зачепивши яку, домагається сваєї мети.

Він слащав і замислений у розмові з Маниловим, розв’язний і повчальний з Коробочкою, діловитий і розважливий із Собакевичем, а при зустрічі із Плюшкиным миттєва перетварюється в благодійника, здатного «собі в збиток» допомогти старому, що терпить нестаток. Все це свідчить не тільки про спритність Чичикова, але й про багатогранність його характеру. Фігура Чичикова неоднозначна, його не можна назвати негативним або позитивним героєм. Йому властиві не тільки погані, але й гарні риси. Згадаємо сцену з Новасибірським. Злякавшись, що той уб’є його, Чичиков думає лише про те, що, пропавши, він не залишить «майбутнім дітям ні стану, ні чесного ім’я». Чичиков не вважає, що робить щось неправильне, купуючи «мертві душі». В умовах життя того часу придбання, багатства було умоваю життя: накопичення стала девізом. «Усі здобувають!» – у цих словах виражена психологія чиновника в епоху переходу до капіталізму. Отримане в дитинстві виховання розвило риси, які в майбутньому стануть основними в характері Чичикова-Підприємця.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Чичиков ділок-набувач, тогда жми кнопку

  • Рубрика: Шкільні твори з української літератури

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Чичиков ділок-набувач.

    
    Наверх