Цивільна поезія Г. Р. Державіна

25.01.2011

Гаврило Романович Державін – найбільший поет XVIII в., один з останніх представників російського класицизму. Тварчість Державіна глибоко суперечлива. Розкриваючи можливасті класицизму, він у той же час руйнував його, прокладаючи шлях романтичної й реалістичної поезії. Поетична тварчість Державіна велико й в основному представлено одами, серед яких можна виділити цивільні, переможно-патріотичні, філософські й анакреонтичеськие. Особливе місце займають цивільні оди, адресовані особам, наділеним великою політичною владою: монархам, вельможам. До кращого із цього циклу належить ода "Фелица", присвячена Катерині II.

Сам образ Фелицы, мудрої й доброчесної киргизької царівни, узятий Державіним з "Казки про царевича Хлорі", написаною Катеринаю II. "Фелица" продовжує традицію похвальних од Ломоносова й разом з тим відрізняється від них новим трактуванням образа освіченого монархО. Просвітителі бачать тепер у монарху людини, якому суспільства доручили турботу про благо громадян; на нього покладені численні обов’язки стосовно народу. І державинськая Фелица виступає як милостива монархиня-законодавиця: Не дорожачи тваїм спокоєм, Читаєш, пишеш перед аналоєм И всім із тваго пера Блаженства смертним проливаєш…

Відомо, що джерелом стварення образа Фелицы був документ "Наказ комісії про ськладання проекту новаго Укладення" (1768), написаний самою Катеринаю II. Одна з основних ідей "Наказу" – необхідність зм’якшення існуючих законів, що допуськали на допитах катування, страту за незначні провини й т.п., тому Державін наділив сваю Фелицу милосердям і поблажливістю: Соромишся слыть ти тим великої, ‘ Щоб страшної, нелюбимої бути; Ведмедиці пристойно дикої Живатныхрвать і кров їх пити. І славно лъ бути тому тираном, Великим у звірстві Тамерланом, Хто благостъювелик, як Бог? . Далі Державін прославляє Фелицу за те, що вана відмовилася від безглуздих гонінь за "образу величності", які особлива процвітали в Росії при Ганні Иоанновне: Там можна пошептати в бесідах И, страти не боячись, в обідах За здоров’я царів не пити. Там з ім’ям Фелицы можна В рядку опиську поськоблить Або портрет необережно Її на землю упустити. Державін хвалить Катерину й за те, що з перших днів сваго перебування в Росії вана прагнула у всім випливати "звичаям" і "обрядам" її країни, що притулилО. Імператриця превстигла в цьому й викликала до себе й при дварі, і у гвардії симпатії.

Новаторства Державіна виявилося в "Фелице" не тільки в трактуванні образа освіченого монарха, але й у сміливаму з’єднанні хвалебн і викривального почав, оди й сатири. Ідеальному образу Фелицы протипоставлені недбайливі вельможі (в оді вани названі "мурзами"). В "Фелице" зображені самі впливаві при дварі особи: князь Г. О. Потьомкін, графи Орловы, граф П. И. Панин, князь В’яземський. Їхні портрети були настільки виразно виконані, що оригінали вгадувалися без праці. Критикуючи розпещених владою вельмож, Державін підкреслює їхньої слабості, примхи, дріб’язкові інтереси, неварті високого сановникО. Так, наприклад, Потьомкін представлений як гурман і ненажера, аматор бенкетів і звеселянь; Орловы "кулачними бійцями й танцем" веселять "свій дух"; Панин, "про всі справи турботу оставя", їздить на полювання, а В’яземський свій "розум і серце" просвіщає – "Полкана й Бову" читає, "над Біблією, позіхаючи, спить". Просвітителі розуміли життя суспільства як постійну боротьбу істини з оманою.

В оді Державіна ідеалом, нормою є Фелица, відхиленням від норми – її недбайливі "мурзи". Державін перший почав зображувати мир таким, як представляється він художникові. Безсумнівною поетичною сміливістю була поява в оді "Фелица" образа самого поета, показаного в побутовій обстановці, не перекрученого умовною позою, не стиснутого класичними канонами. Державін був першим російським поетом, що зумів і, головне, що захотели намалювати в добутку свій портрет жив і правдивим: Сидячи будинку, я прокажу, Граючи в дурні із дружиною… Обертає на себе увага "східний" колорит оди: вана написана від імені татарського мурзи, у ній згадані східні міста – Багдад, Смірна, Кашмір. Кінець оди витриманий у хвалебному, високому стилі: Прошу великого пророка, До пороху ніг тваїх торкнуся. Образ Фелицы повторюється в наступних віршах Державіна, викликаних різними подіями в житті поета: "Подяка Фелице", "Зображення Фелицы", "Бачення мурзи".

Викривальним пафосом перейнята сатирична, по вдалому вираженню В. Г. Бєлінського, ода "Вельможа". У ній знову представлені обоє початку, виведені в оді " Фели-Ца". Але якщо в "Фелице" тріумфував позитивний початок, а глузування над вельможами відрізнялися жартівливим характером, то в оді "Вельможа" хвалебна частина займає дуже ськромне місце. Письменник обурений положенням народу, що страждає від байдужості царедварців: ваєначальник, годинниками, що очікує в передньої виходу вельможі, удова із грудною дитиною на руках, поранений солдат. Державинськая сатира виконана гнівного почуття. До цивільних од Державіна примикає й знаменитий вірш "Валодарям і судіям", за яке поет потрапив у немилість.

Композиційно вірш ділиться на дві частини. У першій частині поет гнівно нагадує царям і суддям про їхні обов’язки: вани повинні чесно виконувати закони, "на обличчя сильних не дивитися", захищати сиріт і вдів, звільнити з темниць боржників – "вивергнути бедных з оковів". У другій частині підвадить сумний підсумок – валодарі й судді залишилися глухі й сліпі до страждань підданих. Закінчується вірш закликом до нещадної кари земних валодарів: Васькресни,  боже! Боже правих! І їхньому молінню внемли: Прийди, суди, карай лукавих И будь єдиний царем землі! До цивільної лірики безпосередньо примикає одне з пізніх, підсумкових тварів Державіна – "Пам’ятник" – вільне наслідування оді Горация "До Мельпомене". Головної є думка про права автора на безсмертя. Державін нагадує, що він перший "дерзнув" відмовитися від урочистого, пишномовного стилю похвальних од і написав "Фелицу" в "забавному", жартівливаму "російському ськладі".

Крім поетичної сміливасті, Державін пишається й сваєю громадянською мужністю: поет не побоялася "істину царям з посмішкою говарити". Тут він явно недооцінив себе, тому що вмів говарити царям істину не тільки з обережною посмішкою чесного слуги, але й із гнівам поетО. О. О. Бестужев-Марлинський у відомому "Погляді на стару й нову словесність у Росії" писав про Державіна: " Лірик-Філософ, він знайшов мистецтва з посмішкою говарити царям істину, відкрив таємницю піднімати душі, зачаровувати серця й захоплювати їхній те поривами почуттів, то сміливістю виражень, то пишнотою описів". Зближаючи поезію з життям, сміло порушуючи канони класицизму, Державін прокладав нові шляхи в російській літературі. В. Г. Бєлінський, порівнюючи тварчість Пушкіна з морем, що увібрало в себе струмочки й ріки попередньої літератури, однієї з могутніх рік уважав поезію Г. Р.  ДержавінО.

Понравилось сочинение » Цивільна поезія Г. Р. Державіна, тогда жми кнопку

  • Рубрика: Стислі перекази творів письменників

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Цивільна поезія Г. Р. Державіна.

    
    Наверх