Даний переказ містить промову Тараса Бульби

24.01.2010

Даний переказ містить промову легендарного Тараса Бульби, героя однойменної повісті Миколи Гоголя. Він був справжнім запорозьким козаком, лицарем-січовиком, для якого головне у житті — Вітчизна, Руська земля. В одну з важких хвилин Тарас Бульба звертається до своїх побратимів. Він говорить, в який скрутний час подали вони руку братерства. І дійсно, це була страшна сторінка історії нашої держави.

Український народ стогнав під ярмом чужинців. Скрізь було введено панщину, позбавлено селян будь-яких прав. їх могли продати, убити і не понести за це ніякої кари. Волелюбні українці не могли терпіти неволі. Вони все кидали і тікали в степи за Дніпрові пороги — туди, де не було панської влади. Тарас Бульба переконує, що тільки руська душа може по-справжньому любити землю, любити всім, чим дав Бог. Я не можу повністю з цим погодитись. Кожен народ любить свою батьківщину: і поляки, і французи, і турки. Проте згідна, що руські люди настільки були відданими своїй державі, що йшли за неї на смерть. І саме нашому народові притаманні такі риси, як одчайдушна сміливість і жертовна любов до гнобленої віками Вітчизни.

Серед козаків найбільше цінувалось товариство. Першим обов’язком і справою честі запорожця було зберігати його. Січовик ніколи не покидав і не зраджував свого товариша, а, навпаки, жертвував собою заради спасіння побратима. Я згоджуюсь з думкою Тараса Бульби в тому, що підло чинять ті, які цураються своєї мови, дбають лише про наживу, не цінують дружби. Це було ганебним в усі часи і нічим не виправдовувалося. Я хотіла б вірити, що такі люди зміняться, що в них прокинеться крихітка руського почуття і вони проклянуть своє підле життя. Але, на жаль, багато наших сучасників живуть, не задумуючись над своїми вчинками, не дбаючи про інших, забувши про святе почуття товариськості.

Уже вкотре перечитуючи полум’яний виступ Тараса Бульби, щоразу відкриваю в ньому щось нове, чого раніше не зауважував. Ось і зараз запримітив, з яким гнівом, з якою пристрасністю говорить старий запорожець про роль товариства і про підлі ганебні звичаї, що завелися на українській землі, про тих співвітчизників, які зрікаються традицій батьків. На жаль, лювлю себе на думці, багато чого, сказаного Тарасом Бульбою, стосується і нас, українців початку третього тисячоліття. Але давайте по порядку.

Старий Тарас Бульба дорікає своїм сучасникам за те, що думають лише про власне збагачення. А хіба ж не думають про те саме багато хто з теперішніх українців?! Ні, про це потрібно думати, але ж не повинно багатство заступати нашу духовність, відсуваючи її десь аж на задвірки людської державності. Боляче дивитися, як моральні цінності втрачають свою вагу, як гроші набувають більшого значення, аніж доброта, людяність, культурність. Гроші забруднюють природу і душу, знищують і руйнують усе живе. Не меншу тривогу викликає й інша проблема, якою вболівав Тарас і яка залишається не менш злободенною, — переймання “бусурменських звичаїв” і цурання рідної мови. Особливо болюче останнє.

Здавалося б, такою ціною виборена наша державність, стільки найкращих синів і дочок України віддали життя заради неї, а ми й далі продовжуємо боротися за рідну українську мову у своїй же державі. Інколи аж моторошно стає від такого єзуїтського поєднання слів “боротися за мову”. Але ж хіба винна вона, що значна частина з-поміж нас “в Україні і не в Україні сущих” виростає безбатченками, манкуртами, перекотиполем?! Що ж, сподівався Тарас Бульба, будемо сподіватися й ми, що навіть у найостаннішого колись-таки прокинеться “крихітка руського почуття” і що буде на українській землі справжнє товариство.

Понравилось сочинение » Даний переказ містить промову Тараса Бульби, тогда жми кнопку

  • Рубрика: Стислі перекази творів письменників
  • Сочинение нашли по слову:

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Даний переказ містить промову Тараса Бульби.

    
    Наверх