Філософські драми Лесі Українки

27.12.2010

Максим Рильський, аналізуючи творчий доробок Лесі Українки, залишив нам такі роздуми: у самому характері Лесі, яка, до того ж, через тяжку свою недугу часто змушена була залишатися на самоті зі своїми думками, був дуже сильний нахил до мислення діалектики. Ця діалектика служила кристалізації мислі талановитої письменниці і особливий вияв знайшла в її драматичній творчості. Закономірно поставити питання: яке місце займає драматургія в багатий і різноманітній творчій спадщині поетеси? З огляду літературну критику, від повідь може бути такою: драматургія — то найвище досягнення Лесі Українки, найвищій злет її могутнього поетичного таланту.

Перші драматичні твори з’явилися в останні роки XIX століття, а під кінець життя вони стали домінуючими в літературно-творчій діяльності автора: усього за 18 років письменниця написала понад 20 таких творів, які за своїм обсягом значно перевищують обсяг усіх її ліричних та епічних творів, разом узятих.

Звернення до драматургії як жанру було зумовлене зовнішніми обставинами й внутрішніми потребами індивідуальності Лесі Українки. У творчих пошуках найвідповіднішої форми для виразу ідей і почуттів письменниця закономірно прийшла до драматургії, точніше — до створення таких драматичних жанрів, які давали їй можливість розкрити великі людські пристрасті, запальну боротьбу переконань, думок, прагнень. Саме в оригінальних драмах, драматичних поемах і діалогах найповніше проявився її могутній мистецький геній, її гострий філософського складу розум, її неосяжна широта бачення світу.

Візьмемо як приклад драматичну поему «У катакомбах». Цей твір називається одним з найвидатніших у світовій літературі. Дія поеми віднесена до II віку християнської ери. Місце дії — підземелля. Головні герої — єпископ і патриціа, диякон і дияконіс, старі і молоді раби та рабині. Серед них — мужній раб Неофіт. Виходить, що Леся дотримується історичної достовірності в розкритті проблем давно минулих літ. Та то тільки на перший погляд. Хоча в поемі немає жодного натяку на її зв’язок із сучасністю, однак вона повністю спрямована на вітчизняну дійсність, зокрема в ній віддзеркалено події 1905 року, що ввійшли в історію під назвою «кривава неділя». В одному з листів, датованому 1906 роком, письменниця, згадуючи роботу над поемою, зазначила: «Я давно думала над тим, що теперішня форма християнства є логічним і фатальним наслідком його найпервіснішої форми… Відколи з’явився на світ єпископат і перші початки церковної ієрархії, відтоді єпископи заговорили своєрідною мовою, що збереглася аж до сучасного архірейства…» їх мова улеслива, вона, по суті, є облудною проповіддю смирення й рабської покори. Неофіт — раб викриває облудність і лицемірство єпископа. Він приходить до заперечення релігії і проголошення вільного життя:

…Я піду за волю проти рабства, Я виступлю за правду проти вас… Різкої критики християнство зазнало і у «Вавилонському полоні», і в «На руїнах», «Три хвилини», та інших творах. Новий погляд на Гуду подає Леся в драматичному етюді «На полі бою». Зрадника Христа вона зображує як циніка, що продав свого вчителя як товар.

Слід зазначити, що світові теми й проблеми драматург завжди розкривала по-своєму. Для цього вона користувалася образами з древнього світу із далеких країв як великими узагальненнями. Доказом цього є твір «Кам’яний господар», де талановита письменниця відповідно до своєї філософії створює образ Долорес як просвіток між кам’яними хмарами й різними примарами, яких багато в п’єсі. Найсильніші речі Лесі — «Оргія», «Лісова пісня», «Бояриня». Твори свідчать цро те, що автора цікавили різні проблеми: патріотизм людей, в якому не треба щукати проявів національного егоїзму; любов до природи; суперечність між людською чистотою, душевною якістю й красою та міщанством, обмеженість; руїна людських душ і таке інше.

Про що б не писала Леся, всюди відчутний вияв її таланту. Драматичні твори письменниці можна назвати її таланту. Драматичні твори письменниці можна назвати її діамантовим вінцем, в якому відбилися різними барвами її філософські помисли.

Безсмертну драму-феєрію «Лісова пісня» Леся Українка написала за 12 днів, хоча виношувала її в своєму серці все життя. Цей твір — гімн єднання людини і природи, це щира пісня про велич духовного, про порив людини до щастя, про складні болісні шляхи до нього. Створена на багатому щедрому ґрунті української міфології, усної народної творчості, вона стала шедевром не тільки української, а й світової літератури. Причому слід відзначити, що фольклорно-міфологічний матеріал поетеса пропустила через свою душу і прийшла до глибоких філософських обґрунтувань з питання сенсу людського життя.

В чому ж зміст людського життя? Яким воно повинно бути? Що треба для того, щоб життя було повноцінним? Що таке щастя? Ці питання є синонімічним рядом до головної проблеми драми-казки. Щоб відповісти на них, треба осмислити жанрову особливість, зміст твору, характери головних персонажів і, безумовно, конфлікт, бо пін є основою будь-якого драматичного твору.

Жанр твору визначила сама письменниця. Як уже згадувалося, це драма-феєрія. А якщо це так, то саме ця жанрова різновидність драматичного роду дала право письменниці, «сила якої в буянні фантазії, нестримному леті уяви» (так оцінив талант Лесі Олесь Гончар), ввести в оповідь людські та міфологічні характери.

На думку В. Давидюка, в цьому плані письменниця виступила як новатор, бо до появи «Лісової пісні» не було в нашій літературі жодного твору, в якому б так широко були використані міфологічні пласти. Деякі міфологічні персонажі мають у Лариси Петрівни авторське походження: Зоря, Океан, «Той, що греблі рве», Метелиця Гірська тощо.

В чому ж головний конфлікт драми? Де той ключик, який дає можливість читачеві збагнути сутність цього конфлікту? Думаю, що я не помилюся, коли дам на це питання таку відповідь: головний конфлікт драми «Лісова пісня» — Ще конфлікт між покликанням людини, яке дає їй природа від народження, і сутністю її у відповідних соціально-політичних умовах, між велично-піднесеним і прикрим, між красою і буденщиною, між добром і злом. Цей конфлікт у п’єсі має філософсько-психологічну основу, вкладену Лесею Українкою в уста Мавки:

  • Ні, любий, я тобі не дорікаю,
  • а тільки смутно, що не можеш ти
  • своїм життям до себе дорівнятись.

Якщо глибоко осмислити останній рядок з наведеної цитати, то можна прийти до висновку, що для розкриття теми твору, мабуть, треба дати більш повну характеристику не Мавці, а Лукашеві, бо за своїм драматизмом він перевершує образ Мавки, бо саме через образ цього талановитого хлопця визначається суперечність між високою поетичною мрією і повсякденним практицизмом, що, по суті, і стає перешкодою на шляху до щастя.

Незвідане досі почуття окрилює лісову царівну і одночасно приносить болісні роздуми. Та вже в кінці другої дії ми бачимо, як Мавчині переживання наростають, посилюють її душевні страждання: її поетичний світ, світ духовності зіткнувся з меркантильним світом.

Лукаш втрачає під впливом оточуючого середовища щедрість, щирість, ніжність почуттів, і Лісовик, для якого Мавка — донька, перетворює його у вовкулаку. Постать Лукаша вовкулаки — це образ, сповнений протиборства людини з собою.

Мавка більш зрозуміла нам. її велич в тому, що вона бореться за кохану людину, вона хоче звільнити Лукаша від згубної моралі, від злих устоїв суспільства.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Філософські драми Лесі Українки, тогда жми кнопку

  • Рубрика: Учнівські твори з української літератури 9 клас

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Філософські драми Лесі Українки.

    
    Наверх