Григорій Мелехов епічний герой

27.04.2010

Головним героєм «Тихого Дону», без сумніву, є народ. У романі крізь призму безлічі героїчних доль звичайних людей показані закономірності епохи. Якщо серед інших героїв Григорій Мелехов виступає на перший план, то тільки тому, що він найбільше яскраво втілює риси свого народу. «Козацьке молодецтво» і «любов до господарства, до роботи» – дві основні чесноти, заповіді воїна і хлібороба одночасно. Обома щедро нагороджений Григорій. А головне, що становить основу його характеру, – свавілля, незалежність у вчинках і пошуках істини. Він у всьому повинен переконатися сам особисто, погодитися внутрішньо. Для Григорія істина народжується у всім величчі конкретного буття, у всій вазі свого становлення, перекручена забобонами минулого, пристрастю боротьби і полум’ям мести за загибель близьких. Разюча сила, з якою він сприймає дійсність і як активно він у ній бере участь.

Це саме чарівне у його образі. Шляхетність становить основу його широкої душі. У бою, переслідуваний австрійцями, він раптово рятує свого ворога Степана Астахова. Ризикуючи польовим судом, він стріляє в Чубатого за вбивство полоненого. Довідавшись про здачу червоноармійського полку в Уст’їнському, він мчиться туди, щоб «виручити», врятувати від смерті Михайла Кошового та Івана Олексійовича, вбивць так гаряче улюбленого ним брата Петра. Це складна людина, йому властиве почуття незадоволеності собою. «Хоча чорт його знає, такому, як молодий Листницький або як наш Кошовий, я завжди заздрив… – зізнається він Прохорові. – Їм із самого початку все було ясно, а мені і до сіх пір все неясне… із сімнадцятого року ходжу, як п’яний гойдаюся…».

Але по-іншому і бути не могло. Ці сумніви визначили його соціальний стан. Позиція Листницького і Кошового пояснювалася їхнім положенням у суспільстві: один – поміщик, інший   -   батрак. Григорій же селянин-середняк, у цьому причина всіх його коливань. У ньому живуть як би дві душі: власника і трудівника. Звичайно, будучи одноосібником, він шукає правду для всього козацтва. За сім років війни він разюче мало піклується про рідний курінь, сім’ю і навіть Ксенію – так важливо для нього знайти правду у суспільному устрої. Воюючи, він не прагне до особистої вигоди і боїться лише одного – погрішити проти правди. У пошуках її він зірко вдивляється в навколишній світ. Він не приймає захопленості Івана Олексійовича Котлярова, що розповідає про демократизм окружного голови. Та і сама революція, на його думку, не потрібна на Доні. Що нового комуністи можуть дати козакам? «Землі в нас – хоч заглонись нею, – люто заперечує він. – Волі більше не треба, а то на вулицях будуть один одного різати. Отаманів самі вибирали, а тепер саджають. Хто його вибирав, який тебе ручкою обрадував? Козакам ця влада, крім розору, нічого не дає! Мужича влада, їм вона і потрібна. Але нам і генерали не потрібні. Що комуністи, що генерали – одне ярмо… Ти говориш – рівняти… Цим темний народ більшовики і приманули. Посипали гарних слів, і поперла людина, як риба на приваду! А куди це рівняння ділося? Червону Армію візьми: от ішли через хутір. Взводний у хромових чоботах, а «Ванька» в обмотках. Комісара бачив, весь у шкіру заліз, і штани і тужурка, а іншому і на черевики шкіри не вистачає. Так це рік їхньої влади пройшов, а вкореняться вони, – куди рівність дінеться?.. Говорили на фронті: «Усі рівні будемо. Жалування і командирам і солдатам однакове!..» Немає! Привада одна! Уже коли пан поганий, то з хама пан у сто разів гірше!.. Він такого ж утворення, як і козак: бикам хвости вчився крутити, а дивишся – виліз у люди і зробився від влади п’яний і готовий шкіру з іншого спустити, аби тільки всидіти на цій поличці». От як дивно точно виразив сутність того, що діється, Григорій. Від інших козаків його відрізняє тільки-то болісний пошук правди, не заспокоєність.

Шолохов пише, що він тільки виразив те, що думали більшість інших козаків, але сила Григорія в тім, що він це висловив і намагався по-своєму вирішити це протиріччя, а не упокорився з неправдою, прикритої гарними словами про рівність. Григорій радий був би визнати правоту одного з початків і міцно зв’язати себе з ним, але особлива чуйність на фальш не давала йому зробити остаточний вибір. Григорій нічого не приймає на віру. Він і є представник тих самих найширших народних мас, які самоутворюються на особистому досвіді класових битв, ідучи до істини уповільнено, оступаючись, зигзагоподібно, але самостійно. Учителів життя, подібних до загартованих більшовиків – Штокману або Бунчуку, було мало. У Штокмана не було часу займатися агітацією таких людей, як Григорій, і він свідомо і жорстоко має намір усунути його завчасно. Григорієві, ще ні в чому не винному, задовго до того, як він став командиром повстанської дивізії, загрожує арешт, а потім смерть. Штокман посміюється над Кошовим, збентеженим наказом заарештувати Григорія лише за небезпечний напрям думок, як потенційного ворога, і він змушує його піти заарештовувати друга. Так виникає трагічна колізія правоти обох сторін.

Штокман прав, тому що тільки активними мірами можна було попередити повстання, де обидва брата Мелехових зіграють не останню роль. А характер Григорія не дозволяє йому сидіти склавши руки, коли навколишній світ наступає на нього. І, подібно дідові, готовому поборотися з усім хутором, Григорій кидається на кривдників. Разом з ним, епічним героєм, піднімається, не змовляючись, козацька вольниця – палахкоче повстання. «За ним осідало сніжне куриво, у ногах ходили стремена, терлися об крила сідла занімілі ноги. Під стременами стрімко строчили кінські копита. Він почував таку люту, величезну радість, такий прилив сил і рішучості, що, мимо волі його, з горла рвався що скавучить, що клекоче хрип… Ясний, здавалося, був його шлях відтепер, як висвітлений місяцем шлях. Усе було вирішено і зважене в томливі дні, коли звіром ховався він у кизячном лігвищі й по-звіриному сторожив кожний звук і голос зовні. Начебто і не було за його плечима днів пошуків правди, хитань, переходів і важкої внутрішньої боротьби… Шляхи козацтва схрестилися зі шляхами безземельної мужичої Русі, зі шляхами фабричного люду. Битися з ними на смерть. Рвати в них з-під ніг гладку донську, козачою кров’ю политу землю. Гнати їх, як татар, з меж області! Труснути Москвою, нав’язати їй ганебний світ!… Проба зроблена: пустили на військову землю червоні полки, спробували? А тепер – за шашку!».

Ці думки підготували розстріли в Татарському, арешт батька, Пантілея Мелехова, погрозу арешту самому Григорію і образи, нанесені йому під час постою червоноармійців. Думки Григорія народжуються на наших очах, і їхня динаміка спричиняє антитезу: «Багаті з бідними, а не козаки з Руссю… Михайло Кошовий і Котляров теж козаки, а наскрізь червоні…». Але Григорій відмахується від них, пронизаний відчуттям помсти і прагненням діяти, а не міркувати. Григорій вільний, він зробив, як йому здається, правильний вибір. Але поступово він розуміє, що знову потрапив у пастку. Він бачить вбивство полонених, усвідомлює, скільки страждань несе їхнє повстання, знає, хто користується його результатами.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Григорій Мелехов епічний герой , тогда жми кнопку

  • Рубрика: Приклади шкільних творів з зарубіжної літератури 11 клас

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Григорій Мелехов епічний герой.

    
    Наверх