Товары

Іван Федорович Драч

21.01.2010

Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліжинцях Тетіївського району на Київщині. «Чи був у нас хоч один літератор, який не гонив би курей з городу?!» — самоіронічно запитає згодом автор «Балади про генеалогію». Але то — іронія самозахисту, затятої й вистражданої гідності, відчуття предковічної закоріненості культури, яка мусила живитися переважно з сільських джерел.

А найперший вірш семикласника І. Драча був надрукований у районній газеті ще 8 травня 1951 року. Одразу ж по закінченні середньої школи в Тетїєві юнак викладає російську мову та літературу в семирічці сусіднього села Дзвінячого, далі служить в армії, вступає на філологічний факультет Київського університету, який йому, вільнодумному студентові, не дадуть закінчити, але П. Загребельний, що був тоді редактором «Літературної газети», візьме талановитого початківця на роботу у відділ поезії. Згодом І. Драч здобуває фах кінодраматурга на Вищих сценарних курсах у Москві, працює у сценарній майстерні кіностудії їм. О. Довженка. Після фактичного розгрому реакцією українського кіно — в журналі «Вітчизна», з середини 80~х Драча обирають до правління Київської організації Спілки письменників України, далі — його головою, а згодом — Головою Народного руху та депутатом Верховної Ради України, головою Ради «Україна». За три десятиліття літературної діяльності поет видав кільканадцять збірок поезій, перекладів, кіноповістей, літературно-критичних розвідок, його твори виходили в численних перекладах багатьма мовами світу.

Не легким і не встеленим трояндами був цей тридцятирічний шлях, постійно чигали на ньому найрізноманітніші обмеження, перепони, підступи спокуси, але саме в тих неуник-ненних для справжніх  «улюбленців муз» протиріччях я громадянський характер і темперамент митця, відточувалась на гостру соціальну й естетичну прозірливість його «лапцетогостра мова»:

  • Перо, мій скальпелю вогненний,
  • Ти мій жорстокий лиходій,
  • Мій дикий поклик цілоденний,
  • Первоцвіт мій, перволюб мій!
  • Нам розтинати дні ці карі
  • До серцевини, до зорі,
  • Куди не дійдуть яничари
  • В облудній словоблудній грі.

Вірш «Перо» — публіцистично випрозорене кредо поета, яким він присягав на вірність пошукам глибинної суті буття. Бо ж «вистигла пекельна вдача, свідома слова як меча» («Балада двох»). І ця гостра аналітичність, «скальпельна» нещадність незрідка батожила самовдоволеного міщанина своїм оголеним, а дееь і не вельми естетичним (як на манірні смаки) «натуралізмом». Але тим разючішим і переконливішим Іув молодий і щирий подив, захват митця перед великою згадкою всього сущого і «людської таїни», що відкривалася Йому в емоційно-мислительних осяяннях.

Творчість І. Драча чи не найпоказовіше репрезентує спраглий потяг «шістдесятників», «дітей війни» до знань, до естетичного осягнення здобутків людства, їх синтезу з прадавніми фольклорними джерелами, з літературними, культурними, мистецькими надбаннями рідного народу. Цьому сприяли і розпогоджена суспільна атмосфера кінця 50-х — початку 60-х років; і нове, художнє «відкриття» теорії відносності, усвідомлення певної аналогічності мікро- і макросвіту (молекули і планетної системи). Устами молодих поетів знову заговорило задушене у 30-х роках космічне самоусвідомлення народу, йога життєрадісне світовідчуття, потреба відродитися, жити повнокровним духовним буттям. Молодий Драч сповнений бурхливої «сонцесяжної» енергії, невтоленності, зухвалого прагнення .«Сприймати світ до всіх його глибин» («На дні роси, або Внутрішній діалог з приводу випуску енциклопедії кібернетики»).

Ця світоглядна концепція, художня макросистема знаходить свій вияв і на рівні мікропоетикй, тропіки, «будівельного матеріалу» вірша. Скажімо, у наведених рядках «Нам розтинати дні ці карі до серцевини, до зорі…» несподіване порівняння Зорі з серцевиною буття є художньо-інтуїтивним прозрінням: нині вже й астрофізики відкривають чимраз більше аналогій між   Сонцем   (зорею)   і  серцем — обоє   пульсують,  задають ритм і несуть енергію, життя всій системі; між Сонцем і мозком людини.

Солярні, сонцепоклонницькі мотиви проймають усю творчість І. Драча — від першої збірки «Соняшник» (1962) до почорнобильської «Храм сонця» (1988). Відчайдушний реформатор і новатор у сфері поетики («Художнику — немає скутих норм. Він —-норма сам, він сам в своєму стилі…»), митець водночас виступає продовжувачем традицій. Від народної космогонії (далекі пращури не мали жодного сумніву, що Сонце, отой бог Ра чи Ярило, чи Хоре — наш батько, який дав і дає життя всьому сущому) до філософських та естетичних шукань Г. Сковороди, сонцепоклонництва М. Коцюбинського, О. Довженка, П. Тичини, О. Гончара, футуристичного космізму нашої поезії 20-х років. І. Драч називає свою другу збірку «Протуберанці серця» (1965), ідейно-змістовим центром її стає однойменний вірш, де знову перекинуто асоціативний місток від серця до сонця («Так б’ють з сердець протуберанці — Повстанці сонця…»). Ця метафора стає своєрідним наскрізним образом-символом, що передає потужну активність розумового й почуттєвого, наукового й естетичного осягнення сокровенних таємниць буття, самооновну, воскрешувальну енергію Всесвіту:

  • Ми розкутурхаєм в двобої
  • Людський граніт, людський гудрон
  • Багряним громом сили тої,
  • Що нас розчахує з добра,—
  • Так б’ють з сердець протуберанці —
  • Повстанці сонця… Біль вмира
  • У грандіознім сонцетанні,
  • В космічнім клекоті тортур!..
  • Так розкошуємо з добра
  • На рівні вічних партитур!

Наша  скам’яніла  естетична  свідомість  початку   60-х  із неабиякою натугою сприймала поетику раннього Драча, однією з найхарактерніших особливостей якої була віддалена асоціативність, різке, ніби аж механічне поєднання предметної, чуттєвої конкретики реальних і реалістичних деталей із незвичним їх метафоричним наповненням, символізацією. Так, в уже згаданій «Баладі про соняшник», незважаючи на те, що  автор заключними рядками ніби розтлумачує, що йдеться про поета і поезію, досить незвичним був початковий опис усіх тих пригод і метаморфоз, яких зазнає соняшник. Призабулося, що  і фольклорним баладам притаманні подібні перевтілення: дів- і чина стає тополею, вербою, калиною, козак — явором… Зрештою, широко вживаний щодо поетики «шістдесятників» термін  «асоціативність» означає, по суті, те саме, що й давній вітчизняний термін «переносність». Просто співвідносяться, поєднуються предмети, явища, поняття чимраз віддаленіші — п міру художнього осйгання їх усезагального зв’язку, взаємозумовленості.

Діалектично переплетене з традицією новаторство І. Драча — не тільки у зовні незвичних словосполуках, сміливому ішеденяі наукової лексики у. віршову мову, а насамперед — у прагненні з’єднати в цілісному образному баченні прадавнє народнопоетичне і сучасне «науково-художнє» розуміння, осягнення й переживання першооснов, джерел буття. Саме з цим пов’язуємо новий ступінь національної естетичної свідомості. Звідси беруть свій початок численні твори поета-мислителя, перейняті філософськими роздумами над одвічними питаннями буття,- над колообігом світових перетворень, плинністю її них окремої людини та неминущістю її дивовижних прозрінь, творчої роботи на благо рідного краю, Землі, Космосу («Таємниця початку», «Балада зі знаком запитання», «Таємниця буття», «Зелена брама» та ін.).

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Іван Федорович Драч , тогда жми кнопку

  • Рубрика: Біографії писменників
  • Сочинение нашли по слову:

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Іван Федорович Драч.

    
    Наверх