Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838—1918)

15.01.2010

Іван Семенович Левицький народився в містечку Стеблеві, тепер Корсунь-Шевченківського району на Черкащині в родині священика 25 листопада 1838 р. Перші знання отримав від батька, який навчав грамоті селянських дітей. У 1845 р. майбутній письменник розпочав навчання в дядька Є. Трезвинського, вчителя Богуславського духовного училища, а 1847 р. вступив до Богуславського духовного училища. По закінченні у 1853 р. Богуславської бурси він вступив до Київської духовної семінарії.

Після духовної семінарії вчителював у Богуславському духовному училищі. У 1861 р. І. Левицький вступив до Київської духовної академії, закінчивши її дістав призначення на посаду вчителя російської словесності в Полтавській духовній семінарії. Перша повість «Дві московки» була написана в 1866 р. Письменник переїхав до Каліша, де працював учителем гімназії. У 1867 р. він перевівся на педагогічну роботу в Седлець. За сприяння Пантелеймона Куліша у львівському журналі «Правда» у 1868р. під ім’ям Іван Нечуй були надруковані повісті «Дві московки», «Причепа», оповідання «вибалка Панас Круть».

Наступного року вийшло оповідання «Рибалка Панас Круть». І. Левицький подорожував Швейцарією, а 1873р. переїхав на педагогічну роботу до Кишинева. У 1874 р. у Києві видано збірку творів, куди увійшли роман «Хмари», оповідання «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі», «Запорожці» У 1876р. написані повісті «Микола Джеря», «Бурлачка», 1878р. — повість «Кайдашева сім’я». 1880 р. І. Левицький відвідав могилу Т. Шевченка, написав про нього нарис. Наступного року була створена повість «Старі батюшки та матушки». У 1884 р. письменник виїхав на ішія в Карпати, написав оповідання «Чортяча спокуса» У зв’язку з постійним наглядом поліції І. Левицький змушений ЦйИшити педагогічну діяльність і переїхати в 1885р. до Києва. Протягом 1886—1893 рр. ним створені повість «Пропащі» ида «Скривджені й нескривджені», повість «НадЧорним морем», оповідання «Афонський пройдисвіт», нарис «Українські штукарі», повість «Навіжена», повість «Поміж ворогами».

І хоча творча спадщина І. Нечуя-Левицького нараховує багато томів, візитною карткою письменника стала повість «Кайдашева сім’я», вперше надрукована 1879 року в десяти номерах тпівського журналу «Правда». У тому ж році повість вийшла у Львові окремою книжкою. Автор двічі звертався до царської цінзури, але дозволу надрукувати твір у Росії не одержав. Лише 1686 року було дозволено надрукувати «Кайдашеву сім’ю» з дечиїми змінами. Цензурі не сподобались початок і кінцівка твору, идже в першій редакції повість розпочиналася не нейтральним нарисом красот природи, а прозорим порівнянням славного козацького минулого України з сучасною авторові дійсністю. Скрізь понад Россю стоять круті гори, як висока покрівля хат., На тих горах скрізь стримлять козацькі могили, куди тільки ки« неш оком. Ввесь край ніби якесь здорове кладовище, де похований цілий народ, де під безлічними могилами похована українські воля. Вся країна без лісу, гола, спустошена». Такі думки, зрозя міло, не могли сподобатись цензурі. Друга редакція завершується тим, що груша всохла і між сім’ями настав лад. А в першій редакції груша продовжувала розі ростатись, провокуючи все нові й нові сутички між Кайдашами. Нещадному винищенню підлягли ті місця твору, в яких письменник висміював ченців, попів і церкву. Отже, внаслідок компромі-І су з цензурою з тексту було вилучено 25 уривків.

За жанром «Кайдашева сім’я» — це соціально-побутова сатирично-гумористична повість, в якій змальовується життя українського села в перші десятиріччя після скасування кріпацтваі Повість вийшла майже через два десятиріччя після реформи 1861 року й висвітлювала злободенні для того часу проблеми: злиденнї життя селян, непомірні податки, руйнування патріархальног устрою села, темноту й забитість селян, яких внаслідок їхньої неосвіченості й недосвідченості в громадських справах було легко обдурити, підкупити й роз’єднати, як це сталося в історії з жидом Берком. Важливою проблемою було і пияцтво селян, відсутність культурного, духовного дозвілля. Разом з тим І. Нечуй-Левицький звернувся у своїй повісті і до питань одвічних: добра й зла, кохання, сімейних стосунків, взаємин батьків і дітей, проблеми людської гідності та свободи, віри в Бога, моралі та авторитету в громаді. Слід також додати, що реалістичності твору додає той факт, що окремі персонажі твору мали прототипів. Наприклад, прототипами Кайдашів була сім’я Мазурів із села Семигори, яка була відома на весь повіт постійними сварками, бійками і колотнечами, мали Мазурі й реальних багатих сватів — Довбушів.

Вперше з Кайдашами ми зустрічаємось за роботою: Омелько майструє в повітці, а сини Лаврін і Карпо на току поправляють місця для стіжків, стара Кайдашиха порається в хаті. Тобто перед нами звичайна селянська родина. Ситуація починає загострюватись після того, як Карпо одружується з Мотрею. Бо Кайдашиха сподівається, що з приходом у дім невістки може вже й відпочити на старість, але запальна («серце з перцем») Мотря не збирається ставати наймичкою. До того ж поява молодої сім’ї викликала суперечки між батьками й дітьми за власність, розбудила егоїстичні інстинкти та пристрасті героїв. Звідси й розпочинаються конфлікти між Кайдашихою та Мотрею, поступово до «воєнних дій» втягуються чоловіки: Кайдаш і Карпо, а після одруження Лавріна з Малашкою конфлікт стає нескінченним.

Творчість І. Нечуя-Левицького становить важливий етап у розвитку українського реалізму. Вона характеризується інтенсивними ідейно-естетичними пошуками письменника, порушенням злободенних соціальних і морально-етичних проблем. До появи повістей Нечуя-Левицького український читач був знайомий хіба що з прозовими творами Іригорія Квітки-Основ’я-ненка та Марка Вовчка. Підхопивши все краще з їхніх традицій, автор «Миколи Джері» і «Кайдашевої сім’ї» замість оповіді, яка велася від імені героя, утверджує об’єктивно-епічну розповідь, що створювала ширші можливості для всебічного моделювання дійсності. Впадає в око така своєрідність його реалізму, як показ впливу соціального середовища на формування особистості. Утверджуючи високі моральні ідеали, письменник без-мггсрежно осуджував ті соціальні умови, які спотворювали, кплічили сутність людини. У його повістях і оповіданнях завжди присутнє протистояння цільної особистості й здеморалізованих цокручів, причому весь пафос творчості спрямований на утверждення духовно багатої людини. Різноманітна темами й жанрами проза Нечуя-Левицького є яскравим свідченням активного втручання українського письменства в суспільне життя, його Ідейно художнього «вирівнювання» з літературами інших європейських народів.

ОСНОВНІ ТВОРИ: Романи «Причепа», «Хмари», «Князь Єремія Вишневецький», «Гетьман Іван Виговський», повісті «Дві московки», «Микола Джеря», «Запорожці», «Кайдашева сім’я».

 

Понравилось сочинение » Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838—1918), тогда жми кнопку

  • Рубрика: Біографії писменників
  • Сочинение нашли по слову:

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838—1918).

    
    Наверх