Із літератури романтизму

22.01.2010

Епоха від першої буржуазної революції у Франції (1789-1794) до останніх десятиліть XIX ст. — епоха зламу старих феодальних відносин, росту буржуазії і її повної перемоги в основних країнах Західної Європи. В цей період у ряді країн Європи розгорнувся національно-визвольний рух, разом з тим почали загострюватися протиріччя буржуазного суспільства. На початку XIX ст. ще продовжується боротьба буржуазії проти феодального дворянства.

Світ змінювався на очах, але далеко не відразу можна було розібратися в суті цих змін. Люди, виховані на творах Вольтера і Руссо, не могли не помітити, наскільки безмірно далекий новий суспільний порядок від того “царства розуму”, яке провіщали письменники XVIII ст. Реальна дійсність, в якій перемагали грошові інтереси і утверджувалась егоїстична мораль власників, нанесла непоправний удар по оптимізму просвітителів. Настало розчарування. В європейській літературі кінця XVIII — початку XIX ст. зазвучали трагічні ноти, мотиви розходження з оточуючим середовищем. Формувався новий напрямок — романтизм. Література романтизму в цілому виражала незадоволення результатами революції. Але це незадоволення мало різний характер.

У романтиків були неоднакові філософські і політичні погляди, естетичні смаки. По-різному вони оцінювали місце людини в світі. Романтики відшукували свій ідеал за межами буржуазної цивілізації. їх надихала боротьба, кипіння пристрастей. їм подобався активний герой. Він виразйо контрастував зі світом людей, які жили дрібними обмеженими інтересами. Це Каїн у Байрона, Прометей у Шеллі, Гражина у Міцкевича, Гайавата у Лонгфелло або художник-ентузіаст у Гофмана. Письменники, що не сприймали результатів французької революції, нерідко ідеалізували патріархальний світ, який їм здавався царством добра. Поетизуючи минуле, вони звертались до стародавніх легенд, збирали і публікували народні казки і народні пісні. Були й такі романтичні твори, в яких на перший план виступали містичні, релігійні мотиви.Проте поділ на прогресивних і реакційних романтиків не передає усієї складності ідеології і мистецтва тієї епохи. По-перше, в творчості багатьох романтиків суперечливо поєднуються консервативні судження з глибокими прозріннями. По-друге, художні твори, які пише видатний митець, завжди багатші та значиміші за окремі суджень, котрі письменник висловлює з того чи іншого питання. Значним був внесок романтизму в художню скарбницю людства.

Література XVIII ст. на Заході досягла великих успіхів у розвитку реалізму. На перший погляд може скластися враження, що романтики різко перервали його розвиток, адже вони відкрито оголосили, що оточуюча їх життєва проза взагалі не варта поетичного зображення. І своїх незвичайних героїв в особливих обставинах вони створювали за контрастом із дійсністю, яку вони зневажали. Але романтики не тікали від життя. Романтизм був лише новою формою художнього освоєння життя. Раптом виявилось, що людина залежить від речей (власності), від грошей. Юридично вона вільна, але реально залежить від того, в чиїх руках “метал з жовтими очима” — золото. Здійснюється відчуження людини. Робітник створює речі, але вони йому не належать. Навіть чиновник лише пішак у великій грі. І коли Гофман пише фантастичну історію про Цахеса, який володіє трьома золотими волосинами, він не тільки не відходить від життя, а навпаки, активно змальовує суть нових відносин між людьми. Це дуже небезпечно, коли все добре, зроблене іншими, приписується Цахесу, а за все недобре, що він робить сам, відповідають ті, які його оточують. Але таке страхітливе явище письменник підглянув у житті.

Особливістю романтичного мистецтва є перевага в ньому суб’єктивно-ліричного моменту. Зображення переживань героя, ставлення героя до життя для романтика важливіше від зображення самого життя. Із всіх мистецтв романтики віддавали належне насамперед музиці, тому що в світі її звуків повніше і багатогранніше, на їх думку, знаходив вияв внутрішній світ людини. Видатний прозаїк Гофман сам був композитором.

Романтична лірика — це переважно лірика настрою. Романтики вміло і тонко створювали картини природи. Але головним в цих картинах був не опис, не зовнішні прикмети пейзажу. Людина і світ — ось що передусім хвилювало романтиків. Багатьом із них це відношення здавалось загадковим, таємничим. Живу увагу до почуттів і переживань людини бачимо ми в прозі і в драматургії романтиків. На зміну філософській повісті, роману і міщанській драмі просвітителів приходить романтичний вірш, поема, лірична драма. Прямолінійна безстрасність просвітителів здавалась романтикам недостатньою для пізнання світу, а сухі правила класицизму були, на їх думку, непотрібними кайданами, які заважають художнику в його творчих зусиллях. Тому романтики сповідують свободу поета у використанні різних художніх засобів для образного вираження своїх думок і почуттів, свого ставлення до дійсності. Цим пояснюється виключне багатство художніх форм романтичної поезії.

У добу романтизму в різних країнах посилюється інтерес до національного минулого, до національної культури. Збираються і записуються народні легенди, казки, пісні. Разом з тим романтики виявляють посилену зацікавленість мистецтвом інших народів. Вони намагаються історично осмислити культурні явища минулого. Історична і національна своєрідність, колорит епохи одержують відображення в історичному романі, який виникає .в цю добу. Вперше складається теорія наукового перекладу. Формується поняття світової літератури. Романтики звертались до незвичайних екзотичних образів. Особливо характерне звертання до Сходу. Великою популярністю користувались східні поеми Байрона: “Гяур”, “Корсар” і ін. “Східне” — так називався один із збірників віршів Гюго.

Найвидатніші представники мистецтва романтизму – в Англії: Дж.Г.Байрон, Дж.Кітс, П.Б.Шеллі; у Німеччині – Е.Т.А.Гофман, Г.Гейне, Новаліс; у Франції – А.Мюссе, Ж.Санд, В.Гюго; у СЩА — Е.А.По, Дж.Ф.Купер, Г.Мелвілл, у Польщі – А.Міцкевич, Ю.Словацький, в Угорщині -’ Ш.Петефі, в Росії – О.Пушкін, М.Лермонтов, М.Гоголь. У рамках романтизму формується ціла низка течій, літературних шкіл і гуртків. Так, в Англії на межі ХУІІІ-ХІХ ст. виникає так звана «озерна школа». До неї увійшли У.Вордсворт, С.-Т.Колрідж, Р.Сауті. їхня співдружність – ідейна і творча — склалася тоді, коли вони поселилися на північному заході Англії, у так званому Озерному краї. Заперечуючи раціоналістичний догматизм класицизму та Просвітництва, поети «Озерної школи» здійснили романтичну реформу в англійській поезії. Для віршів поетів-лейкістів характерні мрійливість, тонке відчугтя природи, любов до простої людини. Відгомін творчих пошуків «Озерної школи» спостерігається в доробку українських романтиків, зокрема представників Харківської школи.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Із літератури романтизму, тогда жми кнопку

  • Рубрика: Теория русской литературы

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Із літератури романтизму.

    
    Наверх