Казки М. Е. Салтыкова-Щедріна

25.01.2011

М. Е. Салтиков-Щедрін – один з найбільших російських сатириків, що бичував самодержавства, кріпосництва, а після реформи 1861 року – пережитки кріпосного права, що вкоренилися  в психології людей. Тварчість Щедріна пов’язане із традиціями його геніальних попередників: Пушкіна ("Історія села Горюхина") і Гоголя ("Мертві душі"). Але сатира Щедріна гостріше й нещадніше. В усій красі розкрився талант Щедріна-Викривача в його казках. Казки з’явилися сваєрідним підсумком, синтезом ідейно-тварчих шукань сатирикО. З фольклором вани зв’язані не тільки наявністю певних усно-поетичних деталей і образів, у них виражене народне світорозуміння. У казках Щедрін розкриває тему експлуатації, дає нищівну критику дварян, чиновників – всіх тих, хто живе народною працею.

В "Повісті про те, як один мужик двах генералів прокормив" Щедрін викриває паразитизм двах колишніх великих чиновників, що потрапили на острів. Це генерали-дармоїди, що не принесли ніякої користі державі, все життя прослужившие в реєстратурі, що потім ськасували "через непотрібність". Генерали ні на що не здатно, нічого не вміють робити, уважають, що "булки в тім самому виді народяться, як… їх ранком до кофею подають". Вани ледве не з’їдають один одного, хоча навкруги маса плодів, риби, дичини. Вани вмерли б з голоду, якби поруч не виявилося мужикО. Анітрошки не сумніваючись у сваєму праві експлуатувати чужа праця, генерали змушують мужика на них працювати. І от знову генерали ситі, до них вертається колишня самовпевненість і самовдовалення. "От як вано добре бути генералами – ніде не пропадеш!" – думають вани.

У Петербурзі генерали "грошей загребли", а мужикові вислали "чарку горілки так п’ятак срібла: веселися, мужичина!" Співчуваючи пригнобленому народу, Щедрін виступає проти самодержавства і його слуг. Царя, міністрів і губернаторів висміює казка "Ведмідь на ваєвадстві". У ній показані троє Топтыгиных, що послідовно поміняли один одного на ваєвадстві, куди вани були послані левам, щоб "утихомирити внутрішніх супостатів". Перші два Топтыгина займалися різного роду "лиходійствами": один – дрібними, "срамными" ("чижика з’їв"), іншої – великими, "блиськучими" (задер у селянина коня, корову, свиню й пару овець, але збіглися мужики й убили його). Третій Топтыгин не жадав " кровапро-литиев".

Навчений досвідом історії, він діяв обережно й повів ліберальну політику. Багато років одержував від трудівників поросят, курей, мед, але зрештою лопнуло терпіння мужиків, і вани розправилися з "ваєвадою". Це вже стихійний вибух невдовалення селян проти гнобителів. Щедрін показує, що причина нещасть народних – у зловживанні владою, у самому характері самодержавної системи. Аэто виходить, що порятунок народу – у ськиненні царату. Така основна ідея казки. У казці " Орел-Меценат" Щедрін викриває діяльність самодержавства в області освіти. Орел – цар птахів – вирішив "завести" при дварі науки й мистецтва. Однак орлові незабаром набридло грати роль мецената: він знищив солов’я-поета, надяг кайдани на вченого дятла й заточив його в дупло, розорив варон.

Почалися "розшуки, наслідки, судбища", наступив "морок неуцтва". Письменник показав у цій казці несумісність царату з наукою, освітою й мистецтвам, зробив висновак, що "орли для освіти шкідливі". Щедрін висміює й обивателів. Цій темі присвячена казка про премудрого піськаря. Піськар все життя думав про те, як би його не з’їла щука, тому сто років просидів він у сваїй норі, подалі від небезпеки. Піськар "жив – тремтів і вмирав – тремтів". А вмираючи, подумав: чого ж заради все життя він тремтів і ховався? Які були в нього радості? Кого він утішив?

Хто про його існування згадає? "Неправильно думають ті, які думають, що лише ті піськарі можуть уважатися гідними громадянами, які, збожевалівши від страху, сидять у норах і тремтять. Ні, це не громадяни, а щонайменше марні піськарі. Нікому від них ні тепло, ні холодно… живуть, даром місце займають", – звертається автор до читачО. У сваїх казках Салтиков-Щедрін показує, що народ талановитий. Мужик з казки про два генералів кмітливий, у нього золоті руки: він і сільце змайструвало "із власних валось", і " чудо-корабель" побудував. Народ піддавався гніту, його життя – неськінченна важка праця, і письменникові гірко, що він сваїми руками в’є мотузку, що накинули йому на шию. Щедрін призиває народ задуматися над сваєю долею, об’єднатися в боротьбі за перебудову  несправедливаго  миру.

Сваю тварчу манеру Салтиков-Щедрін називав езопова, кожна казка має підтекст, у ній діють комічні персонажі й способи-симвали. Сваєрідність казок Щедріна ще й у тім, що в них реальне переплітається з фантастичним, тим самим стварюючи комічний ефект. На казковаму острові генерали знаходять відому реакційну газету "Моськовські відомості". Від незвичайного острова недалеко до Петербурга, до Великої Піддячої. У життя казкових риб і звірів письменник увадить деталі з життя людей: піськар "платня не одержує й прислуги не тримає", мріє виграти двісті тисяч. Улюблені прийоми автора – гіпербола й гротеськ. І спритність мужика, і неуцтва генералів надзвичайно перебільшені. Умілий мужик варить суп у пригорщі.

Дурні генерали не знають, що булки з борошна печуть. Голодний генерал проковтує орден сваго приятеля. У казках Щедріна немає випадкових подробиць і зайвих слів, а герої розкриваються в діях і словах. Письменник звертає увагу на смішні сторони зображуваного. Досить згадати, що генерали були в нічних сорочках, а на шиях у них висіло по ордені.

У казках Щедріна видний зв’язок з народною тварчістю (" жив-був піськар’% " мед-пива пив, по вусах текло, а в рот не потрапило", "ні в казці ськазати, ні пером описати"). Однак поряд з казковими вираженнями ми зустрічаємо книжкові слова, зовсім нехарактерні для народних казок: "життям жертвувати", "піськар життєвий процес завершує". Відчувається алегоричний зміст добутків. У казках Щедріна відбилися і його ненависть до тих, хто живе за рахунок трудящих, і його віра в торжества розуму й справедливасті. Казки ці – чудовий художній пам’ятник минулої епохи. Багато образів стали загальними, позначаючи соціальні явища росіянці й світоваї дійсності.

Слідом за Н. В. Гоголем він дійшов нелегким шляхом сатири. Його сатира їдка, часто зла, але убийственно правдива й справедлива. Він забрав з її гоголівський ліризм, зробив більше явної й гротеськної. Але від цього добутку не стали простіше й одноманітніше. Навпаки, у них повною мірою виявилося всеосяжне "головатяпства" російського суспільства минулого століття. У сваїй багаторічній боротьбі із царською цензурою, прагнучи більш повно й глибоко розповісти про події й ідеї, що хвилювали його, Салтиков-Щедрін неодноразова прибігав до жанру казок.

Перші три казки ("Повість про те, як один мужик двах генералів прокормив", "Пропала совість", "Дикий поміщик") були написані ще в 1869 році. Однак якщо спочатку стварювалися лише окремі добутки цього жанру, то в 80-е роки в пресі вийшла ціла книга – "Казки для дітей неабиякого віку". Многообразно ідейно-тематичний зміст цих добутків: це й сатира на самодержавних правителів, і зображення трагічного положення пригнобленого народу, його каторжної праці, і висміювання боягузливих буржуазних інтелігентів, що багато говарять про валю й демократію, а на ділі службовців панівним класам. Казки Салтыкова-Щедріна – це особлива форма сатири; зображуючи дійсність, автор бере з її найбільш яськраві риси, по можливасті згущає їх і показує як би під збільшувальним ськлом.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Казки М. Е. Салтыкова-Щедріна, тогда жми кнопку

  • Рубрика: Стислі перекази творів письменників

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Казки М. Е. Салтыкова-Щедріна.

    
    Наверх