Лірика і філософія в поетичній творчості Євгена Плужника

7.12.2010

Євген Плужник — талановитий український поет, письменник, драматург, якого не оминули жорна сталінських репресій, він один із тих, кого ми називаємо тепер «розстріляне відродження». Із його біографії знаємо, що митець свідомо уникав політичних питань, не втручався в досить бурхливі літературні полеміки, ставився до них певною мірою скептично. Можливо, з цієї причини в його поезіях часто бачимо слова «тиша», «тишина», «спокій». Та жорстока дійсність, що вирувала довкола нього (громадянська війна, масовий терор, моральна деградація сучасників), стала врешті його особистою трагедією світосприйняття. Однак через усі твори простежується провідна думка: людство вистраждає, опам’ятається, одужає.

На час виходу першої збірки «Дні» (1926) Євген Плужник був уже визнаним письменником, а сама збірка творів продемонструвала певну опозиційність стосовно «пролетарської літератури». У сі твори митця вмістилися в три збірки: «Дні», «Рання осінь», «Рівновага» (остання за життя поета не була видана).

Ставши членом угруповання «Ланка», яке об’єднувало творчі сили, молодий поет разом з іншими намагався поєднати усталені традиції класики та естетичні потреби нового часу, виробивши власний стиль. І до нинішніх днів літературознавці насправді не дійшли однієї думки: був він реалістом чи імпресіоністом. Слушно свого часу про нього сказав Віктор Петров (Домонтович): «Він поет, хіба цього мало?!»

У своїх творах Євген Плужник тяжів до чіткого контуру малюнка, виваженої думки. Ставлення до природи в поета аналітичне: показовими є паралелі між її станами й перебігом подій у житті людини: «Сни і споживай Те, що придбало літо…»

Багато поезій сповнені трагічного звучання: класовій ненависті й безжальному братовбивству автор протиставляє ідею цінності людського життя, висловлює протест проти бездумної революційної жорстокості. Знав, які страшні трагедії пережило українське село, як нещадно громадянська війна нищила і винних, і правих: «Сідало сонце. Коливалися трави. Перерахував кулі — якраз для всіх! А хто з них винний, а хто з них правий! — З-під однакових стріх».

Митець прагне гуманізму, зверненого до кожної людини, яка опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, життя. Поет-філософ Плужник розкриває протиріччя між справжнім сенсом людського життя та його нікчемними зовнішніми виявами. Це, зокрема, спостерігаємо у творі «Для вас, історики майбутні…» На відстані все здається більш простим, зрозумілим. Тому легко буде майбутнім історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. Але для тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі, — це було життя, сповнене жаху й болю. Автор хоче, щоб нащадки, які будуть жити «серед родючих вільних нив», не забували цього. Показовим є те, що адресатами болючих рядків названо лиш «істориків майбутніх», а не сучасного авторові читача, і це зрозуміло, бо ці болі-страждання для Євгена Плужника, як доречно писав про це В. Держдвін, — єдина дійсна життєва реалія, а все інше — лише «слів цвіла полова».

У маленькій (дві строфи) поезії «Вчись у природи творчого спокою» утверджується філософська думка про те, що взірцем для творчої людини має бути природа. Тільки в її «творчому спокої» все досконале й гармонійне, тому у творі звучить заклик шанувати «визнаний взірець» — природу. Євген Плужник ніби втікав від дійсності, заглиблюючись у свій власний світ, але прагнув і нащадкам передати думку про те, що все минеться, а людина все одно буде бажати гармонії з довколишнім світом. Попри те, що у творах відображено врівноваженість душевного стану ліричного героя, часто відчувається мотив туги за минущістю краси. Цією думкою наповнений вірш «Ніч… а човен, — як срібний птах!..» Поезія нагадує про те, який прекрасний світ. Образ малого ненадійного човна, що летить по річці, «як срібний птах», символізує людське життя, сповнене радості, гармонії, а подекуди — непевності й смутку. Мить і вічність у чуттєвому, образному вираженні знайшли в цій поезії найяскравіше втілення.

У творчому доробку Євгена Плужника небагато інтимних віршів. Один із них «Річний пісок, слідок ноги твоєї…» проникнутий жалем за далеким, але бажаним коханням. Ліричний герой, споглядаючи осінній пейзаж, пригадує хвилини, проведені з коханою. Розлука лягла між двома закоханими, але тут, на фоні чарівної і трохи сумної природи, все, здається, завмерло. Вірш ніби зупиняє час, залишаючи в серці героя спогад про відбиток того милого сліду — такого малого й такого великого водночас (адже за ним — усе кохання, люба дружина, подружнє життя).

Є. Плужник поки що мало відомий читачеві як драматург. Ним створена п’єса «Змова у Києві», у якій він порушує актуальні й до цього часу, етичні, національні, політичні, психологічні проблеми українського народу, зокрема інтелектуальної еліти.

Твори поета увійшли в українськулітературу як противага пеея-долітературі соціалістичного реалізму, заклавши підмурівок наступним поколінням, що боролися заради відродження народу, сповідуючи загальнолюдські цінності.

Понравилось сочинение » Лірика і філософія в поетичній творчості Євгена Плужника, тогда жми кнопку

  • Рубрика: Творчі шкільні твори з української літератури 10 класс

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Лірика і філософія в поетичній творчості Євгена Плужника.

    
    Наверх