Лірика Йосипа Бродського

24.01.2011

Подання про удачу поета в Ганни Ахматоваї було неординарним. Коли вана довідалася про суд над Бродським, про образливе обвинувачення в дармоїдстві й вироку – 5 років в’язниці, вана викликнула: "Яку біографію роблять юнакові!" У перекрученому світі радянського Зазеркалья благополуччя викликало підозру в недосвідчених, презирства в знаючих. Пішовши в 15 років зі школи, Бродський прийшов на завад, був фрезерувальником. До заваду примикали Хрести – знаменита пітерська в’язниця, у якій пізніше сидів "підслідний Бродський". В’язниця, висилка, "отечеськие покарання у виховних цілях"… Що міг відповісти Бродський державі? "Чому ти не працюєш чесно?" – "Я працюю. Я пишу вірші". Бродський не автобиографичен у тварах.

Факти, події наростають на ту основу, у якій незбагненним чином цельно й незалежно живе його індивідуальність, його душу. Він "відстороняється" від системи, що ламала більшість. Він не бореться, він іде, "не снисходя" до принизливаї штовханини. Ідучи від держави, він поринає в культуру. Мова – його хліб, повітря, вадО. Російська мова – і Питер:  Я хотів би жити, Фортунатус, у місті, де ріка витикалося з-під моста, як з рукава – рука й що вана впадала в затоку, розчепіривши пальці, як Шопен, нікому не показав кулакО… Бродський – другий російський поет, що побачив у Петербурзі не ріку, а ріки, дельту. Першим була Ахматова.

Бродський дивно вільно звертається з поетичними розмірами, дуже любить розривати речення, іронічно й зненацька наголошуючи на словах* начебто не несучого основного значеннєваго навантаження: Полудень у кімнаті. Той спокій, Коли наяву, як у сні, поварухнувши рукою, не змінити нічого. Але він наськрізь ритмічний, ритм його сухий і чіткий, як метроном. Бродський безцеремонний із простором, але всі його вірші – організація й наповнення змістом часу, це жах і насолода, і азарт війни, і мудра смиренність перед тим, чим не можна опанувати й чому неможлива здатися: "Мені однакова – де, має сенс – коли". Був час, поки "де" мало гостроту новизни або гостроту ностальгії: Ні країни, ні цвинтаря Не хочу вибирати, На Васильевський острів Я прийду вмирати. Але послідовність простору, його площина, що марне прагне до вертикалі, побеждается об’ємністю часу.

Бродський – поет не стільки емоцій, ськільки думок. Від його віршів відчуття несплячої, що не зупиняється думки. Він дійсно живе не де, а коли. І хоча в його віршах Древній Рим виникає не рідше, ніж радянський Ленінград або Америка, "коли" Бродського завжди сучасно, сиюминутно. Він іде в минуле, щоб ще раз знайти сьогодення. Так, в "Листах римському другові", що мають підзаголовак "З Марциала", шумить Чорне море, що зв’язує засланця Овідія Назона й вигнанця Бродського десь у вічності, з якої заручені всі поети, як венеціанські дожі – з Адріатикою: Нині легковажно, і хвилі з перехлестом. Незабаром осінь. Усе зміниться в окрузі. Зміна фарб цих трогательней, Постум, Чим убрання зміна в подруги. Людина, що пожила у двах гігантських імперіях, згідно посміхається римлянинові: Якщо випало в імперії народитися, Краще жити в глухій провінції в моря. У просторі існує мертва матерія. У часі вана живе: Четвер. Сьогодні стілець був не при справах. Він не перемістився. Ні на крок. Ніхто на ньому сьогодні не сидів, не рухав, не накидав піджак. Стілець напружує весь свій силует. Тепло; годинники показують шість. Все виглядає, начебто його ні, тоді як він у дійсності є! Окрема тема – Бродський і християнства.

Її не можна стосуватися мимохіть, поверхова. Вражає напружене, дуже особисте переживання поетом біблійних і євангельських сюжетів: жертвапринесення Авраама, Стрітення,  але особлива наполеглива повторюється – Варожий, Різдва: У Різдва всі небагато валхви. Біля булочної – сльота й тиснява. Через банку турецької халви Роблять облогу прилавкО… Багаті валхви принесли чудесні дарунки дитині, що спить у яслах. Бідні пітерські валхви несуть випадкові дарунки сваїм дитинам. Що загального? …дивишся в небо – і бачиш: зіркО.

Бродський не повернувся на Васильевський. "Де" виявилося несуттєвим. Він повернувся вчасно, у наше "коли". Тому що "як співрозмовник книга більше надійна, чим приятель або кохана", як ськазав він у нобелівській лекції. У ній же він назвав тих, чиєю "сумою я здаюся собі – але завжди меншої, чим кожна з них окремо". Це п’ять імен. Три – належать російським поетам: Осип Мандельштам, Марина Цветаева, Ганна Ахматова. Рядками Ахматоваї, що благословила Бродського на високу удачу, хочеться закінчити твір: Іржавіє золото й зотліває сталь, Кришиться мармур. До смерті все готова. Усього прочнее на землі – сум. І долговечней – царствене слова.

Понравилось сочинение » Лірика Йосипа Бродського, тогда жми кнопку

  • Рубрика: Стислі перекази творів письменників

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Лірика Йосипа Бродського.

    
    Наверх