Людина і природа у творчості Максима Рильського

31.12.2010

Людина — це витвір природи, а природа теж завдячує людині за її бережне ставлення до неї. Зразки пейзажної лірики можна зустріти у багатьох поетів різних часів і народів. Але так поєднати людину й природу, так глибоко знати її, бачити її найтонші нюанси могло не так уже й багато людей. До таких митців можна віднести М. Т. Рильського.

«Мене захопила його глибоко поетична душа, величезна ерудиція, невичерпна любов до всього благородного, нового»,— писав видатний литовський поет Антанас Венцлова. А румунський поет Віктор Тульбуре у вірші «Максимові Рильському» проголошує:

В поезії твоїй знайшов я хліб.

І пахощі трояндового цвіту.

Дійсно, багатогранна творчість М. Рильського зумовлена й надихана трепетною любов’ю до всього справді прекрасного на землі — рідної України, всього світу, до людини, мистецтва, природи, краси.

Ще у збірці «На білих островах» (1910 р.) п’ятнадцятирічний юнак з палкою любов’ю до природи рідного краю описує і повернення з вирію журавлів, і схід сонця:

Цілуйся з вітром, з небом, світом,

Блакитне озеро моє,

Хвилюйсь, не спи, не замерзай

І хвилями ясними грай.

(«Блакитне озеро»)

Саме це реалістичне бачення української природи зачарувало тоді багатьох читачів маленької збірки.

Як точно передає поет настрій людей через природу у вірші «Яблука доспілі». Нерозділене кохання — і «поля жовтіють, і синє небо», і благородство людей, які вміють прощати:

Вміє розставатись той, хто вмів любить.

Гасне кохання, і природа теж імпонує настроєві героїв. Поезію високого філософського роздуму Максим Рильський органічно поєднує з великою поезією праці. Буденні події розкривають у розповіді поета свою животрепетну душу:

Весною ми їздили в поле Візком однокінним старим. Котилися вруна поволі, Гаї зеленіли, як дим,—

починається важкий день орача. Та ввечері в серці зростало відчуття добре виконаної роботи: «І стомлені душі зливались з живою душею землі».

Відчуваєш величезну насолоду, читаючи цикл «Чотири вірші». Пейзажні картини М. Рильського не безлюдні. Радість буття поет бачить у з’єднанні людини з оновленою землею:

Все тобі, медова земле, Все тобі, моя країно,

Де смуглява ходить праця По оновлених полях!

Творчість М. Рильського багатожанрова, але він завжди залишається ліриком, у природі бачить свою душу:

Поле чорніє. Проходять хмари,

Гаптують небо химерною грою.

Пролісків перших блакитні отари…

Земле! Як тепло нам із тобою!

Саме так, єдине ціле — природа-земля і людина.

Навіть ім’я коханої він порівнює з витвором природи — квіткою:

Як запах фіалки в осінній імлі,

Як пісня дівоча в снігах і завії,

Зорею сіяє над смутком землі:

Марія.

І у грізні роки Вітчизняної війни поет-громадянин своїм палким словом доводив свою любов до рідної землі, бо аксіома те, що хто любить природу рідного краю, той патріот своєї рідної землі. У поемі-ораторії «Слово про рідну матір» природа персоніфікована, вона діє, бореться з ворогом:

Гримить Дніпро, шумить Сула,

Озвались голосом Карпати,

І клич подільського села

В Путивлі сивому чувати.

Чи словом зборкати орла?

Чи правду кривді подолати?

Цими риторичними запитаннями автор стверджує, що ніколи фашисти не будуть володіти красотами України. У 1957 році виходить збірка «Троянди й виноград», яка була відзначена найвищою нагородою.

Герої віршів — люди праці, що «в творчість перейшла». Вони люблять натхненний труд на благо Вітчизни, чудову природу рідного краю, вони закохані в квіти, пісні і музику.

Показовим є вірш «Лісник». Звичайна людина, але все-таки і незвичайна, бо закохана у природу, не може бути до неї байдужою. У лісі він щеплює дикі груші з культурними живцями, хоч це і не його обов’язок, але він знає, що через деякий час ці дерева принесуть користь, будуть радувати своїм цвітінням людське око, і «плоди пахучі зірвуть наші діти». Усе це він робить безкоштовно, але це радує його душу.

Вірш «Розмова з другом» написаний трохи раніше (1954 р.), але пройнятий духом збірки «Троянди й виноград».

Природа — це мати, яка дає щедрі матеріальні й духовні дари людині. Розмова з другом-лісом — це промовиста деталь громадянської позиції автора і його закоханості у природу як людини-лірика, високовихованої людини з тонким душевним настроєм:

Ліс зустрів мене як друга

Тінню від дубів крислатих,

Смутком білої берези,

Що дорожчий нам за радість,

Кленів лапами густими,

Сосни гомоном одвічним,

Срібним шемранням осик. Яка неймовірна спостережливість, любов до природи. І природа людині відповідає тим же, бо вони друзі.

Більше сорока років цьому віршеві, а як злободенно він звучить сьогодні, бо природа-матінка настільки сплюндрована, засмічена, що, мабуть, прийшла вже їй пора помститися за зло, заподіяне людьми. І якби кожен господарник, кожна взагалі людина прагнула перетворити нашу землю в прекрасне і затишне житло, то було б як у поета:

Ми нові гаї посадим,

Щоб земля була весела,

Як веселе птаство в лісі,

Як веселі дерева.

В інтимній, пейзажній, громадянській ліриці М. Рильський завжди вірний своєму кредо: природа — це життя, це насолода для людини, тому й треба натхненно працювати в усіх галузях, щоб віддячити їй за щедрі дари.

І хочеться закінчити твір словами поета:

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,

У музику палку, що ніжно серце тисне.

У щастя людського два рівних є крила:

Троянди й виноград, красиве й корисне.

Хай буде так у нас сьогодні, хай буде так і у майбутньому, нехай люди повернуться обличчям до найнеобхіднішого у житті — природи і зроблять все можливе для її збереження.

Краса природи рідної землі надихала багатьох митців на створення визначних шедеврів. Природа, її гармонійна краса і щедрість присутні і в ліриці та поетичному епосі М. Рильського, в його нарисах і оповіданнях. Про роль природи в розвитку літератури та мистецтва поет висловив ряд цінних думок в наукових стаття «Природа і література», «Про людину, для людини». У них митець обгрунтував «благотвірний вплив природи на всі ділянки людського життя».

Рильський з дитинства кохався у природі, працював збагнути її таємниці: Хіба звичайно шелестить трава,

Коли дитина у садку гуляє? Ні! Кожная билинка там жива, Комаха кожна щось розповідає,

І кожна щось розповідає

І кожна грудка сірої землі

Для неї — казка і краса безкрая! Ліричний герой Рильського ніколи не вважав себе «царем природи». Він — її талановита дитина, вірний і дбайливий син, а природа — вічне й невичерпне джерело життя і творчості.

Вона — це мати. Будь же сином, А не естетом.

І станеш ти не папіряним — Живим поетом. З відчуття краси своєї медвяної землі — цієї «хліборобської» народилися в душі поета високі почуття патріотизму й любові до людини, яка своєю працею оживляє, прикрашає землю.

Радість очам серцю приносить і нива білою гречки, і червоній помідори, і молочно-сині поля, і срібло лісової води, і золото стиглої пшениці та осіннього лісу.

У поезії Рильського природа — «храм і майстерня».

Образ билинного багатиря Микули Селяниновича в поезії «Лягла зима» є символом молодої людини, яка, здобувши в місті освіту, повертається в село, щоб своїми знаннями і працею збагатити землю:

Він дасть землі, Микула, новочасний, Незнану міць — процвіте земля І стане лан — як стан злото поясний, І нові вруна випестить рілля. У роздумах про добробут народу митець не продивляє цивілізацію первісній природі, а стверджує, що тільки гармонійне єднання природи і культури стане джерелом людського щастя:

І для тебе, племено земне, І зірки палатимуть і домни, Розіллються ріками скрипки, Килимом простеляться метали. Символ «братерського єднання» ланів і гаїв благоуханих з електричним колом світляним — «ластівки на телеграфнім дроті».

Людина не повинна панувати над природою так, як завойовник панує над чужим народом. Відповідно до законів природи люди мають своєю працею і розумом надавати їй нової, вищої краси.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Людина і природа у творчості Максима Рильського, тогда жми кнопку

  • Рубрика: Шкільні твори з української літератури 6 класс

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Людина і природа у творчості Максима Рильського.

    
    Наверх