Мій улюблений герой з роману «Війна і мир» Л. Толстого

11.12.2010

Жити тільки так, щоб не робити зла, щоб не розкаюватись, цього мало. П’єр Безухов, персонаж роману «Війна і мир». Мій улюблений герой у романі Льва Толстого «Війна і мир» — хто? «П’єр Безухов, — скажете ви. — Це видно з епіграфа». А от і ні. Андрій Волконський! А в епіграфі — вислів із розмови Андрія і П’єра. Хоча це говорить Безухов, але слова також стосуються Андрія. Я й сам не знаю, чому так сталося, але Андрій — мій улюблений герой. Він привертає до себе увагу з першої сторінки роману, і хоча пізніше автор виводить на перший план більш позитивного й врівноваженого П’єра Безухова, але чомусь Андрій справляє сильніше враження.

Андрій з’являється в салоні Анни Павлівни Шерер, але він нудиться між цими великосвітськими людьми й бесідами з ними. Його вражає, як люди марнують свій час, тому на обличчі його — постійна гримаса невдоволеності. Андрій походить зі старовинного княжого роду. Його предки були людьми активними, розумними, вольовими. Свій характер Андрій отримав від батька. Я думаю, якби Волконський залишився живим, то на старість він би був таким, як старий князь — Микола Андрійович. Старого князя називають «прусським королем», він живе на селі, рідко виїздить на прийоми.

Своїх дітей князь виховав не марнославними, а діяльними. Марія Волконська не звикла до балів і мод, батько привчає її до алгебри, географії, хоче, щоб вона не була легковажною й пустопорожньою. Про виховання Андрія ми нічого не дізнаємося, але точно можна говорити, що воно було таким самим і щодо нього. Батько — воїн, соратник Суворо-ва, він постійно займається справами, цього ж вимагає й від своїх дітей. Я особисто не хотів би бути на місці Андрія — занадто сухі й жорсткі стосунки між батьками й дітьми в цій родині. Але вони все ж таки люблять одне одного. Батько багато кричить, він навіть не виходить на поріг, щоб провести Андрій на війну, але точно знаємо, що це не сухість і черствість старого — він не хоче показувати свої сльози, боїться живих людських почуттів. І всі в родині це розуміють.

Так само Андрій. Він не демонструє своєї любові до батька, сестри, дружини, але він їх любить. Адже у відповідальний час він не залишає Лізу в її родині, а привозить її до батьківського дому. Видно, що Андрій солідарний із батьком у питаннях виховання дітей, бо просить: якщо народиться син, нехай він виховується тут, у Лисих Горах. Сестрі Мар’ї Андрій трохи розкриває свою душу, коли говорить про свої стосунки з Лізою: вони люблять одне одного, але щасливими ні Ліза, ні він не почуваються.

Андрієві набридло таке життя, і він намагається щось змінити. «Таке життя, яке я веду тут — не для мене», — говорить він П’єрові. Андрієві хочеться відчути свою корисність, значимість, показати себе в якісь потрібній справі. Він мріє стати героєм, мріє про славу. У цей час весь світ захоплюється подвигами Наполеона. Князь Андрій мріє про свій «Тулон», і напередодні Аустерліцького бою він думає про те, що слава — це єдине, заради чого він готовий пожертвувати усім — навіть своїми близькими. Андрій розуміє, що це егоїстично, але для нього на той момент слава здавалася найголовнішим у житті. І така хвилина слави випадає — з прапором у руках він кидається на ворогів, зупиняє солдат. Але знамено захопили французи, а сам він лежить на полі бою поранений, і його божество — Наполеон «здався йому такою маленькою, нікчемною людиною, порівняно з тим, що відбувалося тепер між його душею і цим високим, безкінечним небом…» Андрій якось враз усвідомив марноту свої думок, побачив, що його мрії — нікчемні. Існує в житті щось інше — більше, важливіше. Але що? Цього Андрій ще не знав…

Хочеться пропустити всі інші сторінки про різні події в романі і читати далі тільки про Андрія. Що ж з ним станеться? Я знав, що так просто герой не загине, він має вижити. І Андрій вижив попри прогнози французького лікаря. Він повернувся додому. Тепер Андрій вирішив більше ніколи не служити. Це був перший складний етап у житті Андрія. За законами логіки, Андрій має перебороти негативи та вийти на новий виток життя. Чи відбувається це? Так. Ллє спочатку Андрій проходить через трагедію втрати Лізи — вона народила сина й померла. Винним почувається Андрій, йому все вчуваються Лізині несказані докори, і він не можа забути її останнього жалісного погляду. Андрій вирішує присвятити себе вихованню сина, але’ й тут він не знаходить повної гармонії. Він — натура активна, публічна, а зачинив себе на селі, присвятив своє життя вузьким власницьким інтересам. І дуже швидко його внутрішня сутність бунтує… П’єр допомагає зіштовхнути Андрієву енергію З мертвої точки — і знову починається новий виток. Андрій ніби прокинувся, почав займатися військовими справами, зустрічатися з людьми, бувати в столиці. Але це ненадовго. Знову він бачить суцільне марнославство, крючкотворство, словеса замість справ… І — чергове розчарування. Кохання могло врятувати Андрія від цього цинічного світу. Наташа Ростова подарувала йому нове щастя, але Андрій не втримав його в руках.

Вважається, що Андрій занадто егоїстичний, сухий, черствий. Ніби він забагато думає про себе та мало — про інших. Але я його побачив іншим. Андрій у всьому чесний, справедливий, порядний. Важливим для нього є почуття обов’язку й чоловічої гідності. Андрій Волконський мріє про життєву кар’єру, хоче досягти певного результату у власному житті, хоче, щоб життя його не було марним. По-моєму, це здорові нормальні прагнення кожної людини. Якби Андрій не загинув, він би багато чого досягнув, бо в ньому закладені високі моральні якості людини. У Андрія Волконського є чого навчитися, тому він мій улюблений герой.

Понравилось сочинение » Мій улюблений герой з роману «Війна і мир» Л. Толстого, тогда жми кнопку

  • Рубрика: Приклади шкільних творів з зарубіжної літератури 11 клас

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Мій улюблений герой з роману «Війна і мир» Л. Толстого.

    
    Наверх