Товары

Михайло Петрович Старицький (1840—1904)

17.01.2010

Ім’я М. Старицького тісно пов’язане з літературним життям, літературним процесом другої половини XIX століття, коли українська культура, і зокрема література, посіли визначне місце в духовному та естетичному розвитку народу. Із шістдесяти чотирьох прожитих літ сорок М. Старицькии працював творчо: як поет, драматург, прозаїк, перекладач, видавець, організатор українського професійного театру, громадський діяч.

Михайло Старицький жив і творив у той час, коли після короткочасного пожвавлення в перші пореформені роки на Росію впала темна ніч реакції. Особливо душила вона все українське — мову, культуру, літературу, національну самосвідомість. Ультрареакційні Валуєвський циркуляр (1863) та Емський акт (1876) ставили під сумнів саму можливість існування українського народу. Народився Михайло Петрович Старицький 14 грудня 1840 року в селі Кліщинцях Золотоніського повіту Полтавської губернії у збіднілій поміщицькій сім’ї. Рано осиротівши, Михайло виховувався у родині В. Р. Лисенка, з сином якого — своїм двоюрідним братом, майбутнім славнозвісним українським композитором Миколою Віталійовичем Лисенком — його упродовж усього життя єднала тісна, воістину братня дружба.

Рід Лисенків, з якого походила мати Михайла Петровича, підкачався демократизмом поглядів та побуту, любов’ю до Народної творчості, музики. І це не могло не позначитися на Світогляді, інтелектуальному та емоційному розвиткові майбутнього письменника. Зокрема, його вихованням займався дід  Р. Лисенко, з допомогою якого хлопець здобув початкову освіту, захопився читанням творів не тільки українських та російських письменників, а й європейської та світової літератур.

У 1861 році Старицький приїздить до рідного села, з головою поринає у літературну творчість. Незабаром Михайло Петрович повертається до навчання в університеті, який закінчує 1864 року. Певний час він працює у Київському історичному архіві, потім переїздить на Поділля, до Карпівки, де придбав собі маєток. Там потроху займається сільським господарством, а головне — пише оригінальні поетичні твори, перекладає з інших літератур, пробує себе в драматургії.

1871 року письменник продає маєток і повертається до Києва. Крім літературної роботи, М. Старицький розпочинає активну діяльність як організатор театральної справи в Україні. Аматорському, а пізніше й професійному театрові в Україні в другій половині XIX століття належала велика культурно-просвітницька роль. В умовах заборони української мови, відсутності системи освіти, українського книгодрукування театр рідною мовою став головним важелем розвитку культури простого народу, поширення передових, насамперед національно-визвольних ідей. Проте в 60—70-х роках в Україні діяли «переважно аматорські гуртки, репертуар яких був порівняно невисокої ідейно-художньої якості (за винятком «Наталки Полтавки» І. Котляревського, «Назара Стодолі» Т. Шевченка, небагатьох п’єс інших авторів). Гуртки здебільшого не мали приміщень, реквізиту тощо. Тому створення професійного театру стає життєво необхідною справою. За неї й узявся М. Старицький разом з М. Лисенком, М. Кропивницьким, М. Садовським, І. Карпенком-Карим.

1871 року Старицький стає одним із засновників Товариства українських сценічних аматорів, намагається виробити у любителів професійні якості. На досить пристойному рівні вони ставлять низку українських п’єс, опер та оперет. На основі Товариства й виникли перші професійні трупи.

Перший український національний театр був утворений у 1882 році під орудою визначного театрального діяча, драматурга, режисера й актора М. Кропивницького в Єлисавєтграді. Через рік трупа Кропивницького переїздить до Києва. До неї приєднується й М. Старицький. З 1883 по 1885 рік Михайло Петрович керує трупою, до якої входили уславлені артисти М. Заньковецька, П. Саксаганський, М. Садовський, М. Кропивницький. До речі, на утримання трупи М. Старицький витратив усі гроші, одержані за проданий маєток. Пізніше він створює трупу з молодих акторів, кращі з них потім стали відомими майстрами мистецтва. М. Старицький разом з групою передових українських митців організовує Усеросійське театральне товариство, яке сприяло розвиткові театру, драматургії, відстоювано права артистів, захищало їх. А 1897 воно провело Перши й Всеросійський з’їзд діячів сцени, на якому М. Старицький виступив з доповіддю. В ній він, зокрема, спинився на утисках І переслідуваннях, яких зазнавала українська культура, передовсім — театральна; з боку Російської імперії. Виснажене довголітньою напруженою працею здоров’я не давало можливості працювати у неспокійній царині театру, це було пов’язане з постійними переїздами, клопотами, боротьбою з реакційними властями, з цензурою. Отож 1893 року М. Старицький залишає театральну діяльність і займається Вуто літературною працею. Саме в цей період він створив іїгомі прозові твори, більшість з яких—історичні романи і повісті, написані російською мовою: трилогія про Хмельниччину «Перед бурей», «Буря», «У пристани», «Разбойник Кар-Малюк», «Облога Буши» та ін.

Помер Михайло Петрович Старицький 27 квітня 1904 ропу. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

Літературну діяльність М. Старицький розпочав як поет-новатор, котрому судилося сказати нове, вагоме слово в українському красному письменстві, ввести його в образний світ європейської та усієї світової літератури, ідучи разом із своїм побратимом І. Франком, але передуючи йому. Справа в тому, що фактично вся українська поезія 40—80 років йшла в руслі наслідування Т. Шевченка. М. Старицький першим сміливо переступив цей поріг. Продовжуючи й розвиваючи демократичні, національно-визвольні ідеї Кобзаря, М. Старицький разом з тим став на шлях пошуків нових засобів і прийомів художнього осмислення дійсності, творення засобів образності, збагатив ритміку і строфіку українського вірша, орієнтуючись на найвищі досягнення світової літератури. Його віршова спадщина — це оригінальна поезія, а також переспіви та переклади з російської та європейських літератур (І. Крилова, В, Жуковського, О. Пушкіна, М. Огарьова, М. Лєрмонтова, М. Некрасова, С. Надсона, В. Гюго, Ю. Словацького та ін.), переклади казок Г. Андерсена, сербських народних дум і пісень.

Можемо сміливо сказати і віднести до творчості та діяльності М. Старицького слова І. Франка про письменників перехідних епох, перехідної формації, людей, у яких «смак, розуміння літератури, їх суспільні й політичні погляди» відзначались новаторством і європейською широтою, що за сприятливих умов дало б їм «широкий вплив, і славу, і забезпечене життя. В Росії, а надто ще в Україні, над ними тяжить прокляття зацофаного осередка, непочатого перелога. їх гаряча душа рветься до суцільної, гармонійної і широкої діяльності, а дійсність ставить їх перед самі урізки, щерби, прогалини». Опрацьовуючи поезію, як і взагалі всю творчість М. Старицького, слід виходити з того, що вона не рівною мірою представлена в трьох варіантах програм, які діють нині в середній школі. Основну увагу варто зосередити на програмі кафедри історії української літератури Київського держуніверситету, оскільки лише вона пропонує текстуальне вивчення творів цього письменника.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Михайло Петрович Старицький (1840—1904), тогда жми кнопку

  • Рубрика: Біографії писменників
  • Сочинение нашли по слову:

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Михайло Петрович Старицький (1840—1904).

    
    Наверх