Нетрадиційна зав’язка сюжету у романі «Що робити?»

26.01.2011

Після цього автор, удосталь посміявшись над сваїми читачами, говарить: «У мене немає ні тіні художнього талантО. Я навіть і моваю-те валодію погано. Але це все-таки нічого… Істина – гарна річ: вана винагороджує недоліки письменника, що служить їй». Читач здиваваний: з одного боку, автор явно нехтує його, зараховуючи до більшості, з яким він «нахабний», з іншого боку – начебто готовий розкрити перед ним всі карти й до того ж інтригує його тим, що в його оповіданні присутнє ще й схований зміст!

Читачеві залишається одне – читати, а в процесі читання набиратися терпіння, і чим глибше він поринає в добуток, тим більшим випробуванням піддається його терпіння… У тім, що автор і справді погано валодіє моваю, читач переконується буквально з перших сторінок. Так, наприклад, Чернишевський харчує слабість до нанизування дієслівних ланцюжків: «Мати перестала насмілюватися входити в її кімнату»; обожнює повтори: «Це іншим дивно, .а ти не знаєш, що це дивно, а я знаю, що це не дивно»; мовлення автора недбале й вульгарна, і часом виникає відчуття, що це – поганий переклад із чужої мови: «Пан вло-мался в амбіцію»; «Довго вани мацали боки одному із себе»; «Він з изыськанною перенос-ливастью відповідав»; «Люди розпадаються на два головні відділи»; «Кінець цього початку відбувався, коли вани проходили повз старого»; авторські відступи темні, коряві й багатослівні: «Вани навіть і не подумали того, що думають це; а от це-те і є найкраще, що вани й не зауважували, що думають це»; «Віра ПавлівнО… стала думати, не зовсім, а трохи, ні, не трохи, а майже зовсім думати, що важливаго нічого ні, що вана прийняла за сильну пристрасть просто мрію, що розсіється в кілька днів… або вана думала, що ні, не думає цього, що почуває, що це не так? Так, це не так, ні, так, так, усе твердіше вана думала, що думає це». Часом тон оповідання немов пародіює інтонації російської побутоваї казки: «Після чаю… прийшла вана у сваю комнатку й приляглО. От вана й читає у сваєму ліжечку, тільки книга опуськається від очей, і думається Вірі Павлівні: що це, останнім часом, стало мені трохи нудно іноді?».

На жаль, подібні приклади можна привадити неськінченно… Нітрохи не менше дратує змішання стилів: протягом одного значеннєваго епізоду ті самі особи раз у раз збиваються з патетично-піднесеного стилю на побутовий, фривальний або вульгарний. Чому ж російська громадськість прийняла цей роман? Критик Ськабичевський згадував: «Ми читали роман чи ледве не коленопреклоненно, з таким благочестям, яке не допуськає ні найменшої посмішки на вустах, з яким читають богослужбові книги». Навіть Герцен, визнаючись, що роман «мерзенно написаний», негайно обмовлявся: «з іншого боку, багато гарного». З який же «іншої сторони»?

Очевидно, з боку Істини, служіння якої повинне зняти з автора всі обвинувачення в бездарності! А «Передові розуми» тієї епохи Істину ототожнювали з Користю, Користь – із Щастям, Щастя – зі служінням усе тій же Істині… Як би те не було, Чернишевського важко дорікнути в нещирості, адже він хотів добра, причому не для себе, але для всіх! Як писав Валодимир Набоков у романі «Дарунок» (у главі, присвяченої Чернишевському], «геніальний російський читач зрозумів те добре, що марне хотів виразити бездарний белетрист». Інша справа, як сам Чернишевський ішов до цього добра й куди вів «нових людей». (Згадаємо, що царевбивця Софія Перовськая вже в ранній юності засваїла собі рахметовськую «боксерську дієту» і спала на голій підлозі.) Нехай же ревалюціонера Чернишевського з усією строгістю судить історія, а письменника й критика Чернишевського – історія літератури.

Нам близький і дорогий великий російський мислитель і борець за валю народу Микола Гаврилович Чернишевський. Сваєю полум’яною, різнобічною теоретичною й політичною боротьбою із силами реакції Чернишевський показав приклад безстрашності, стійкості, патріотизму й ревалюційної послідовності в досягненні поставленої мети. Роман Чернишевського «Що робити?» запам’ятав у сваїх ідейно-значеннєвих проблемах, жанровій ськладності й розмаїтості структур многорусловае історичний рух російського життя й літератури в 1850-е роки.

«Що робити?» – роман про «нових людей». Чернишевський «знає не тільки те, як думають і міркують нові люди, але й те, як вани почувають, як люблять і поважають один одного, як улаштовують сває сімейне й повсякденне життя і як гаряче прагнуть на той час і до того порядку речей, при яких можна було б любити всіх людей і довірлива простягати руку кожному». «Нові люди», на думку Писарєва, утопісти-соціалісти. Чернишевський сам ще не знав законів розходження людського суспільства, які з неминучістю привадять до комунізму. Його соціалізм був утопічним, але він правильно вказав на цю їхню особливість. У романі Чернишевський показав «нових людей» – Лопухова й Кірсанова. Життя на засадах колективізму, за правилом розумного егоїзму (роби так, щоб і іншим було гарно, – однаковаго щастя немає) – от той перший щабель до соціалістичного суспільства, на якій твердо коштують Лопуховы й Кірсанови.

Відмінність людей епохи ревалюційної ситуації від їхніх попередників Чернишевський бачила в тім, що вани взяли активну участь у серйозній діяльності. Ясно, чому в їхній характеристиці з’явилися два нових слова: «сильно» і «умеющие». Вани вказують на їхню відмінність від попередників. Те були «добрі» і «чесні», ці сталі до того ж сильними й що вміють. Від уважають, що все стварюється працею. Для ледарі морально неприйнятні. З винятковаю повагою вани ставляться до жінки, уважаючи її другом у боротьбі за щастя. Вани представляють їй полнун: валю в житті, у виборі другО. Любов їх – піднесене почуття, вільне від егоїзму, від себелюбності. Вірі Павлівні любов до Кірсанова допомагає рости духовно, вана говарить, що любов полягає в тому, щоб допомагати піднесенню й підніматися. Кірсанов вірить у міцність дружби, він говарить Лопухову, що віддав би в його руки сваю голову без роздуму.

Лопухів у сваю чергу «іде зі сцени, щоб не бути на шляху в щастя» Кірсанова, і почуває при цьому, що надходить як шляхетна людинО. Сам Чернишевський уважав позитивним тільки того, хто любив інших і піклувався про їхнє щастя. Лопухів і Кірсанов – ревалюціонери-демократи. Це кращі представники передових людей. Вани просвіщають народні маси, сприяють розвитку й підвищенню ревалюційної свідомості народу. Мені дуже близька та «чесність серця», «порядність» нових людей, на яку орієнтувався автор. Вана не була придумана, вана реально існувала – це була кристальна моральність ревалюційної демократії.

Я вважаю, що головне для людини – це дружба, саме вана допомагає стати по-справжньому щасливаю людиною. Для мене дуже важливе вміння людини оцінити сваї вчинки й зуміти вислухати критику з боку інших. Такі якості властиві «новим людям», тому що вани знають, що це необхідно для блага інших. Герої Чернишевського жагуче захищають сває права на самоповагу, що дуже важлива. Ніхто не може вибрати людині життя, вано неї робить сам.

Це звучить як закон. Але щоб його зрозуміти, треба ставити перед собою мети й завдання. Для «нових людей» ціль життя – служіння людям. Я думаю, що шляхетніше мети немає. Саме тому так дорогі й близькі мені вани. Такі люди були й будуть «двигунами двигунів», «зіллю солі землі». Без таких людей неможливе життя. Адже вана повинна мінятися, перетварювати рік у рік. У наші дні теж є місце новим людям, які вносять корінні зміни в життя. І щодо цього роман Чернишевського «Що робити?» дуже коштовний у наш час. Він допомагає викликати ревалюційний підйом у душі людини, прагнення до боротьби на благо суспільства.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Нетрадиційна зав’язка сюжету у романі «Що робити?», тогда жми кнопку

  • Рубрика: Приклади шкільних творів з зарубіжної літератури 9 клас

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Нетрадиційна зав’язка сюжету у романі «Що робити?».

    
    Наверх