«Німий біль у слова наділити…» (поезія О. Т. Твардовського)

16.05.2010

О. Т. Твардовський – яскравий поетичний талант. Домінуюча риса його творчості – найвищий рівень цивільного занепокоєння в усіх без винятку життєвих ситуаціях. Щасливий той, хто «відвідав цей світ у його хвилини фатальні». Чим-чим, а «фатальними хвилинами» наша епоха не обділена. Твардовський переконався в цьому на власному життєвому досвіді. Родом він зі смоленського села, із сім’ї, що пережила драму розкуркулювання і посилання. Про колективізацію він знав не з чуток. Картини нового колгоспного життя, що відразу нібито стало щасливим, у літературі і мистецтві прийнято було прикрашати.

Мимоволі пригадується муляжний достаток у знаменитій кінокомедії «Кубанські козаки», що вийшла теж у досить суворі післявоєнні роки, але показала селянське життя суцільним святом – і свято вийшло на славу. Так було і у ранньому вірші Твардовського «Гість», де до колгоспника приїжджає одноосібник (на своєму возі зі своїм конем!), щоб подивитися: а чи варто вступати в колгосп? (Можна подумати, що справа була добровільною.) Він-то сам не може зважитися вийняти з кошика, привезений «житній з начинкою пиріг», а хазяї йому півлітрівку ставлять і яєчню «у всю сковороду»! Хвастається колгоспник хлібом і льоном, кіньми, коровами і телятами: «А худоба була сита, плавна, чистокровна». Цей сюжет Твардовський включив пізніше в поему «Країна Муравія».

  • Старе вино буде влито в нові хутра.
  • І чорні – з будівель старих – колоди
  • Меж: нових добре лягли в забір.

Багатозначний образ! Немов символ того, як люди старої, темної свідомості все ж таки входять у нове життя. Такий образ не можна втратити, і ті ж колоди «добре лягли» у текст поеми: і колоди старі в забір меж нових уляглися. Одним словом, правду життя випливало втиснути в «соціалізм», забувши про селянську трагедію. Треба було згадати, як страждали бідняки від кулаків. Твардовський описав нещасну долю дівчини, виданої за багатого хазяїна, у якого «худоба хоботаста, сита, чистокровна». Уже чи не ця худоба виявилася на колгоспному дворі? Втім, хіба справа в одній лише худобі? У колгоспі людям і працюється весело (ще б – адже за «трудодні»!), і весілля гуляється від душі (де й Микиті Моргунку перепало як гостеві). А на кулацькому надворі, «де журавель криничний і той звучав з урочистістю церковною», – у тім «нелюбому, нежитловому раї» бідній безприданниці немає ні веселощі, ні життя, вона біжить із осоружного двору в чому була:

  • Ти клопотала по дворі ледве світло,
  • У бруді, у забутті підростали діти,
  • І не ворожила ти, чи була, чи ні
  • Інша радість і любов на світі.

Про це пише він у своїй мініатюрі. Що було, то було: долею дружини у великому селянському господарстві   (як і долею  чоловіка) була робота від зорі до зорі.  А в рядках Твардовського є щирий біль і щира віра в можливість іншого, радісного життя. А чим кінчається кулацьке життя? Похмурого чоловіка і жінку розкуркулюють і засилають. У   цьому   дуже   «ідейному» вірші, у цих «правильних» словах все ж таки  відчувається  «німий  біль»  висланих селян. Та і як не бути болю? Односільчани «підписали вирок» сусідові-кулакові,  як своєму ворогу.   На тлі цього скрипливого воза, що відвозив на Соловки класових ворогів,   особливо   повинна   була  вражати ідилічна   картина   нового   життя   всієї Смоленщини:

  • Край мій сільський, шитий ликом,
  • Ти дивуєшся на свої справи.
  • Слава революції великою Стороною тебе не обійшла.
  • Славним життям, сита і весела – Нова Смоленщина моя.

Було все це. Але якою ціною! Мільйони померлих від голоду мужиків у Поволжі і на Україні. А скільки було кращих працівників заслане або розстріляно!  Самі ж мужики розстрілювали мужиків. І от вже нова героїня поета горює, що батьки не дозволили їй вийти заміж по любові за пастуха, видали за кулака – і що тепер, як жити? Пізно про те говорити, горювати. Батькам би заздалегідь знати, знати б, що життя повернеться не так, знати б, чим стане пастух. «Життя повернеться не так» – надовго, хоча не назавжди. У цьому питанні голова колгоспу, у кого гостював Микита Моргнок, виявився поганим пророком. У наші дні поема «Країна Муравія» своєю правдивістю і драматизмом нагадує нам про ціну, яку народ платить за те, що життя повертається «не так».

  • Що за спомин?
  • Спомин загальний!
  • Хто гуляє?
  • Кулаки! Поминаємо души покійних,
  • Що пішли на Соловки…
  • Їх везли, везли возами…

З дитинками і пожитками. От і знову «німий біль» у дуже оптимістичній поемі. Моторошна картина виселення людини з волі в неволю, що рівнозначна майже виселенню з життя в смерть. Ні, не випадково у Твардовського зазвучала пісенька про божу пташку:

  • Отчого ти, божа пташка,
  • Дзвінких пісень не співала?   
  • Жити я в клітці не хочу,
  • Відчините мені темницю,
  • Я на волю полечу.

Мимоволі   пригадується   вірш О. С. Пушкіна «Пташка». Складені ці рядки у 1823 році, але пройшло сторіччя – і знову довелося писати про пташку в клітці, але вже без усякої надії. Через двадцять років наступила хрущовська   «відлига».   Прав   був І. Г. Еренбург «лід рушив  -  і   його  вже не можна було зупинити ніяким застоєм». Твардовський   внутрішньо   розкріпачився  і «німий біль у слова наділив».  Одна за іншою пишуться поеми,  про які він колись мріяти не міг: «За далечінню – далечінь», «Тьоркін на тім світі». Нещадно викривні рядки, що бичують   бюрократизм,   окозамилювання,  показуху.   Чимало таких рядків і в посмертно опублікованій поемі «По праву пам’яті». За два  роки  до   своєї   смерті   Твардовський відкинув всі заборони на пам’ять  – придав гласності пам’ять про селянську трагедію 30-х років:

  • …не ті вже роки –
  • Не вправі я собі відстрочки надавати.
  • Гора б із плечей – Ще встигнути б
  • Німий біль в слова наділити,
  • Той біль, що схований часом…

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » «Німий біль у слова наділити…» (поезія О. Т. Твардовського), тогда жми кнопку

  • Рубрика: Шкільні твори з зарубіжної літератури 8 клас

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: «Німий біль у слова наділити…» (поезія О. Т. Твардовського).

    
    Наверх