Образи Героїв у романі Розгром

23.01.2011

З перемогою молодої Радянської республіки нове життя стихійно ввірвалося в мистецтва. Тема відшумілої війни здавалася головної у тварчості радянських письменників. Писати про Громадянську війну значило писати про ревалюцію, про нове життя, про нову епоху, про нову людину. “Розгром” був задуманий у перші післяжовтневі роки, тому що ще свіжо були спогаду про події Громадянської війни на Далекому Сході, у якій брав участь автор. В “Розгромі” ми бачимо відношення Фадєєва до війни як до зла, що несе в собі кров, страждання, смерть. Але Фадєєв дивиться на війну не як спостерігач, а як безпосередній учасник подій. У сваєму романі автор відбив свідомість, що пробудилася, народних мас у нових умовах.

Щоб докладніше розглянути “Розгром”, необхідно коротко передати зміст. У романі мова йде про неоднорідну партизанську масу. Ревалюційна хвиля зачіпала інтереси всіх груп населення. Один з головних героїв, партизанський командир Левинсон, – людина “правильної породи”, який усі любили й поважали. Його маленький партизанський загін випробовує голод, утому, позбавлення, постійні погрози для життя, смерть багатьох і багатьох. Я бачу, що події розвертаються на окраїнах колишньої царської Росії, у гущавині народу, серед людей подавлених і пригноблених. Представниками народу є шахтарська маса, з якої виділяється розпачливий Морозка, відповідальний і виконавчий Дубов, із селян – колишній пастух Метелиця, людина відважний і сміливий. Представниками інтелігенції є Мечик і доктор Сташинський.

Маленький партизанський загін Левинсона, пробираючись до сваїм, захищається від багаторазова переважаючих сил супротивника, мужньо переборює різні перешкоди на сваєму шляху. Фінал роману драмати чен. Загін попадає в засідку, залишається дев’ятнадцять чоловік. Партизани розгромлені, але наприкінці роману я бачу світлий і підбадьорливий початок, що показано через розпачливий подвиг Морозки. В останніх рядках роману ми бачимо надію автора на світле майбутнє, що виражається в словах: “потрібно було жити й виконувати сваї обов’язки”. Тепер обговаримо героїв роману, кожний з яких індивідуальний на свій лад. Варто виділити з персонажів командира загону Левинсона, що не відрізняється яськраваю зовнішністю, але має талант керівникО. Левинсон почуває на собі відповідальність за довірених йому людей. Він теперішній більшовицький ватажок, свідомий керівник мас, людина “особою, правильної породи”, готовий на самозречення заради сваїх ідеалів.

Левинсон користується теперішньою повагою, є прикладом наслідування юного Бакланова. Однак Фадєєв, по-моєму, трохи ідеалізує сваго героя. Адже якщо придивитися уважно, те можна побачити, що Левинсон цілком звичайна людина зі слабостями й недоліками. Справа в тому, що він уміє таїти й придушувати всі сваї страхи й сумніви, болісні розлади. Левинсон дуже мистецьки керує людьми. Юний Бакланів намагається наслідувати сваго командира у всіх дріб’язках. Автор показує, що помічник командира – набирається досвіду для майбутнього. Фадєєв малює образ розважливаго Гончаренко. Я вважаю, що цей підривник теж є якоюсь мірою людиною “правильним”. Я читала, як чітко й самовіддано діяв Гончаренко під час відступу, мистецьки підривав гать, як розважлива й розумно говарив з партизанами.

Такі люди безмежно віддані ревалюції і її ідеали, вани знають, що роблять і куди йдуть, заради чого борються.  У романі мало персонажів, але зате Фадєєв уважно досліджував кожну особистість, її становлення й розвиток. Тому перш ніж показати людину на вершині героїзму, письменник зображує його у звичайній обстановці. Фадєєв показує нелегкий побут партизанів, їхнє буденне життя. Наприклад, Морозка пройшов тернистий шлях, перетварюючись із партизана недбайливаго в партизана “справного”. На початку роману я бачу несвідомість і недисциплінованість Морозки, його грубе звертання з Варей, що хотіла чистої й щирої любові. Але ця участь у боротьбі дало початок його моральному перевихованню. Його життя стає більше осмисленої, він намагається осягти сваї вчинки й навколишній світ. “Безтурботне бешкетництва” Морозки перетварюється у відповідальність, відбувається становлення особистості. У результаті чого Морозка робить ваістину героїчний учинок наприкінці роману, пожертвувавши сваїм життям заради товаришів.

Виділяється в романі й колишньому пастуху Метелиця. Цей герой відважний і стрімкий, його хоробрість захоплює навколишніх.  Метелиця сформувався сам по собі, у стихії трудоваго життя. У цьому випадку ревалюція допомогла героєві не втратити сваї прекрасні якості. Він одержує можливість використовувати й розкривати їх у повну міру. Мене захоплює Метелиця: його вагонь, рух, хижі очі, рішучість, стрімкість, молниеносность. Фадєєв показував становлення стихійності у свідомий початок на прикладі Морозки. Метелиця ж, по-моєму, – доповнення образа ЛевинсонО. Сумніви й досвід командира сполучаються з рішучим Метелицею.

Це можна спостерігати на прикладі того, як спритно Левинсон підмінює стрімкий план Метелиці більше спокійним і обережним. Автор показує достоїнства Метелиці, якими не наділений МорозкО. Але кожний герой по-сваєму індивідуальний і неповторний. Природне повадження Морозки на початку роману характеризується розхитаністю, хуліганствам, відчайдушністю й беззвітністю багатьох учинків.  Але якщо Метелиці й Морозке автор симпатизує, то до Мечику Фадєєв випробовує повну антипатію. Автор показує, як дрібнобуржуазний інтелігент Мечик шукає романтики й героїчних подвигів у Громадянській війні.

Але, побачивши щоденність, злодійства, знущання, глузування, лайки в партизанській масі, Мечик разочаровывается; Мечик моральний, але його якості проявляються тільки на словах, а не на ділі. Мечик думає тільки про порятунок сваго власного життя, він ненадійний. Стикаючись зі ськладністю реального життя, він губиться, у нього не залишається ідеалів: ні бажаного подвигу, ні чистої любові до жінки. Його боягузтва й непевність незабаром породжують зрадництвао, що Фадєєв таврує ганьбою. Мечик має абстрактний гуманізм, що пасивний і не вимагає жорстокості й суварості. Однак цей гуманізм заподіює страждання. Пошкодувавши Фролова, Мечик зробив йому тільки гірше, заподіяв страждання. Його мораль спрямована проти нього. По-моєму, він не стварений для подвигів і війни, та й взагалі для такого життя, у якій зараз перебуває. Його душа занадто розпещена, совісна й ранимО.

Фадєєв показує, що партизанське середовище не прийняло цього інтелігентО. Автор підкреслює непотрібність інтелігенції в більшовицькій боротьбі. Але не все-таки інтелігенти такі, як Мечик.  Мені здається, що Мечик просто не готова до боротьби, його непевність і юний романтизм породили негативні якості. У результаті він зрадив товаришів. У становленні особистості цього героя більшу роль зіграло міське середовище. Фадєєв не приймає Мечика, хоча він симпатизує лікареві Ста-Шинському. Лікар – це інтелігент, але неськінченно відданий сваїй справі, сваїм ідеалам, які ніколи не зрадить. Це показано на прикладі вбивства Фролова. Навіть у критичних ситуаціях не можна вбивати безнадійного хварого, але в цьому випадку не зробити цього теж не можнО. Звідси я можу зробити висновак, що й інтелігенція в ревалюції грає теж істотну роль. Отже, на прикладі цього маленького загону ми бачимо стихійне й свідоме становлення мас. Цим і визначається головна й основна думка “Розгрому”. Фадєєв визначив її так: “…у громадянській війні відбувається відбір людського матеріалу, все вароже змітається ревалюцією, все нездатне до теперішньої ревалюційної боротьби, що випадкова потрапило в табір ревалюції відсівається, а все, що піднялося зі справжніх корінь ревалюції, з мільйонних мас народу загартовується, росте, розвивається в цій боротьбі. Відбувається величенна переробка людей”.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Образи Героїв у романі Розгром, тогда жми кнопку

  • Рубрика: Стислі перекази творів письменників

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Образи Героїв у романі Розгром.

    
    Наверх