Товары

Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба) (1878—1944)

19.01.2010

Ім’я Олександра Олеся, наділеного яскравим талантом поета-лірика, драматурга і перекладача, нерозривно зв’язане з українською літературою. Нині творчість О. Олеся вивчається в середній  школі за всіма трьома варіантами програм. Олександр Олесь. Це милозвучне ім’я дала поетові на березі Чорного моря його наречена Віра Свадковська в далекому 1906 році…

  • Те ім’я що мені дала Ти
  • У дні, осяяні Тобою,
  • У сні і вільне, і крилате
  • Літа і в’ється наді мною,
  • Його прийму я в свою душу…
  • («Ге ім’я, що мені дала ти…»)

А справжнє прізвище, з яким О. Олесь уперше побачив світ,— Кандиба, Олександр Іванович Кандиба. Народився Олександр Олесь 5 грудня 1878 року на Сумщині у м. Крига (тепер Білопілля). Рід був кореня доброго, славного — чумацького, хліборобського.

З чарівної краси степової України, з материнського співучого голосу, захоплюючих дідусевих розповідей про козацькі часи, з вогненних поезій великого Кобзаря бере початок задушевна лірика О. Олеся. В одинадцять років, залишившись без батька, хлопець усвідомлює свою відповідальність за долю інших членів сім’ї — мати залишилась одна з трьома дітьми.

О. Олесь вчиться найголовнішому в житті — умінню працювати. І праця, поєднана з поетичним обдаруванням і любов’ю до рідної землі, дала Україні і ‘її народові такого поета.

Освіту майбутній письменник дістав у Білопільській чотирирічній школі, а також у хліборобській школі м. Деркачі на Хар ківщині.

Хлопчик був здібним до навчання, закоханим у красу, народну пісню, рідну природу і Шевченкове слово. Ще малою дитиною він навчився читати, вивчив майже всі поезії Т. Шевченка, і відтоді «Кобзар» був з ним поряд усе життя. У 1903 році О. Олесь закінчує Харківський ветеринарний інститут, наполегливо займається самоосвітою: самотужки вивчає польську, сербську,- болгарську мови, знайомиться зі світовою літературою. Перша поетична збірка О. Олеся «З журбою радість обнялась» вийшла у Петербурзі у 1907 році. Це видання відразу помітила Леся Українка і належним чином оцінила талант поета. К. Квітка, чоловік поетеси, згадує про це так: «По виході першого тому віршів Олеся вона сказала, що вія випередив її яко ліричний поет, і при тім не зажурилася, і сказала тільки, що їй вже писати ліричні вірші не варто».

О. Олесеві не довелося довго завойовувати поетичної слави — вона прийшла до нього на другий день після виходу в світ першої книги його поезій. «Свіжість поетичних образів, плавність і легкість вірша, сміливість деяких прийомів заінтересувала і зачарувала»,— писав М. Зеров. З революцією 1905 року в О. Олеся пов’язувались надії на духовне та національне відродження України, і він у романтичних тонах закликає народ боротися за волю:

  • Мають знамена, і б’ється юнацтво,
  • Крові потоки ллючи…
  • Сміло з повіток плуги викидайте,
  • Куйте вселюдно мечі!
  • («Міцно і солодко, кров’ю упившись..)

О. Олесь, продовжуючи традиції Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, реалістично змальовує трагічне становище народу:

  • Вони — обідрані, розбуті,
  • Сліпі, голодні і німі,
  • В кайдани, в сталь міцну закуті,
  • В кривавих ранах і в ярмі,
  • Сьогодні більше не раби:
  • Лунають гасла боротьби!
  • («Вони — обідрані, розбуті…»)

Коли ж революція зазнала поразки, в поезії О. Олеся забриніли мотиви суму і зневіри, хоча в них ще живе надія на перемогу:

  • Ми не кинемо зброї своєї:
  • Наше військо сміється б’ючись,
  • Наше військо в боях бенкетує
  • І  від куль умирати сміючись…
  • («Ми не кинемо зброї своєї…»)

Такими ж є й вірші «Ой не квітни, весно,— мій народ в кайданах», «Капітану Шмідту», «Три менти», «З військом за волю боролися ми…» та ін. Поразкою подій 1905 року були.навіяні й поезії, у яких революція постає в алегоричних образах. Наприклад, у вірші «Айстри» ці чудові квіти розцвіли передчасно, вночі, а «ранок стрічав їх холодним дощем», вони «схилились і вмерли», «і тут, як на сміх, засяяло сонце над трупами їх»… Відчувається віра в те, що, незважаючи на смерть, поразки і втрати, сонце засяє — народ дочекається перемоги і пам’ятатиме своїх полеглих героїв. Відомий український учений-літературозкавець С. Єфремов писав: «Обурення проти насильства, гніву за скривджених повно в поезіях О. Олеся 1905—1907 років, і в них він дає такі гарні зразки громадянської, справді високої поезії, до якої після Т. Шевченка ніхто так високо не підіймавсь на Україні. О. Олесь ще раз наочно показав, що громадянські мотиви анітрохи не зв’язують крил і не заважають справлшьому поетові, не приборкують його творчого натхнення»…

Тонкий лірик, О. Олесь разом з тим виступає і як поет з мужнім громадянським голосом, гнівно засуджує реакційну царську політику переслідування української культури та літератури. По закінченні навчання О. Олесь шукає якоїсь творчої роботи — газетярської, видавничої, але не знаходить її й змушений працювати за фахом ветеринарним лікарем на київських бойнях, де людина з поетичною вдачею і ніжною, вразливою душею, природно, довго витримати не могла. Знаменним у житті О. Олеся був 1912 рік. Поет побував за кордоном — в Австрії та Італії, на Гуцульщині О. Олесь зустрічався з І. Франком, О. Кобилянською. Поезія О. Олеся набуває дедалі більшої популярності. Приваблені її милозвучністю, композитори пишуть на неї музику. Після Т. Шевченка О. Олесь — другий поет за кількістю творів, які покладено на музику. Після лютневої революції 1917 року в Україні почалося національне відродження: друкуються українські журнали, відкриваються школи, короткий час діє Український університет, йде боротьба за відродження української державності. Політична обстановка в Україні,  боротьба між  різними партіями була гострою, почалась братовбивча війна. Саме про й цей час розповідає Ю. Яновський у романі «Вершники», зокрема — у новелі «Подвійне коло», де перше коло — це боротьба фізична, коли зі зброєю в руках рідні брати вбивають одне одного, бо вони хоч і одного роду, але «не одного класу», а друге коло — це боротьба ідей. О. Олесь гостро переживав страшні події цього лихоліття:

  • Де ти, свято, свято згоди?
  • Чи не час прийти тобі?
  • Задихаються народи
  • В братовбивчій боротьбі
  • («Де ти, свято, свято згоди?»)

У лютому 1919 року О. Олесь, виїхавши з дипломатичним паспортом до Угорщини, залишається за кордоном назавжди. Відень, Берлін, Прага — для нього лише тимчасові причали на житейському морі. Усі думки, спогади і надії, минуле і майбутнє, все його життя, кожна його пісня ніжно і трепетно, міцно і назавжди пов’язані з Україною. Цей зв’язок з рідною землею, сподівання на повернення до неї можна простежити у кожній збірці поезій О. Олеся: «Чужиною» (1919), «Княжі часи. Минуле України в піснях» 1930), «Перезва» (1921), «Поезії, кн. X» (1930), «Кому повім печаль мою» (1931), «Маска» (вірші 1922—1944 років).

Журба за залишеною Вітчизною пекла його душу. Він завжди був вірним сином України, жив нею, писав про неї, беріг її, як святиню.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба) (1878—1944), тогда жми кнопку

  • Рубрика: Біографії писменників
  • Сочинение нашли по слову:

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба) (1878—1944).

    
    Наверх