Основні теми лірики Некрасова

27.01.2011

Некрасов віддав данину романтизму збірником віршів «Мрії й звуки» (1840), жорстоко засудженим, навіть висміяним тоді ж Бєлінським. Зрілий Некрасов, починаючи з вірша «У дорозі» («Нудно? нудно!.. Ямщик відважної…»), є продовжувачем пушкінської лінії в російської поезії – по перевазі реалістичної. У некрасовськой поезії є ліричний герой, але єдність його визначається не навкруги тим і ідей, пов’язаних з певним типом особистості, як у Лермонтова, а загальними принципами відносини до дійсності. І тут Некрасов виступає як видатний новатор, що істотно збагатив росіянку ліричну поезію, що розширила обрії дійсності. Тематика лірики Некрасова різноманітнО. Перший з художніх принципів Некрасова-Лірика можна назвати соціальним.

Вузьке коло ліричної тематики він доповнив новаю темою – соціальної. Згадаємо хрестоматійні рядки «Учорашній день, години в шостому». У сваєму останньому вірші «Про Муза, я у дверей труни…» поет вастаннє згадає «цю бліду, у крові, батогом висічену Музу…». Джерело натхнення поета, Муза, у Некрасова – рідна сестра нещасних, що піддаються насильству й гнобленню. Не любов до жінки, не краса природи, а страждання замучених нестатком бідняків – от джерело ліричних переживань у багатьох віршах Некрасова. Причому ця соціальна тема міняє характер і властива любовної лірики. «Ніч. Встигли ми всім насолодитися.

Що ж нам робити? Не хочеться спати», – починається вірш 1858 року. І герой пропонує помолиться за тих, «хто все терпить», «чиї працюють грубі руки, надавши шаноблива нам поринати в мистецтва, у науки, віддаватися мріям і страстям». Ясно, що дварянин по походженню, Некрасов виражає тут свідомість різночинця, щирого демократа, що знає темні сторони суспільного буття, що випробувало на собі голод і холод, що не вміє, не здатного дварянськи гидлива й пихато відвернутися від вивароту життя. У той же час ліричний герой Некрасова не просто різночинець, а разночинный інтелігент. От ще один шедевр некрасовськой любовної лірики «Я не люблю іронії тваєї…» (датується приблизно 1850 роком і, теж приблизно, звернене до К. Я. Панаєвій). Одночасно це й зразок інтелектуальної поезії: герой і героїня культурні люди, у їхніх відносинах – іронія й, головне, високий рівень самосвідомості. Вони знають, розуміють долю сваєї любові й заздалегідь сумують. Відтварена Некрасовим інтимна ситуація й можливі шляхи її дозвалу нагадують відносини героїв Чернишевського «Що робити?». Ярчайшим проявам новаї ліричної теми – соціальної став вірш « чиЇду вночі по вулиці темної». Це несамовита історія жінки, що нестаток, голод і смерть ребенка вигнали на панель. «Беззахисна, хвара й бездомна», жінка викликає жалість, але немає можливасті допомогти нещасній жертві соціальної невпорядкованості.

Із цього ж ряду багато віршів 50-х років: «У дорозі». «Перед дощем», «Трійка», «Батьківщина», «Псове полювання», цикл «На вулиці», «Незжата смуга», «Маша», «Важкий хрест дістався їй на частку», «У лікарні». Пафос цих віршів, джерело ліризму, у них підсумується й узагальнюється в невеликій поемі «Лицар на годину», особлива в знаменитих рядках: Від радісних, що праздно бовтає, Що Червонить руки в крові Поведи мене в стан, що гинуть За велику справу любові! – звертається поет до матері. Ці рядки хвилюють і сьогодні. Другий художній принцип Некрасова-Лірика – соціальний аналитизм. І це було новим у російської поезії, відсутнім і в Пушкіна, і в Лермонтова, тим більше в Тютчева й ФетО. З дошкільного віку ми пам’ятаємо вірші «Один раз, у студену зимову пору…» – про мужичка з нігтик. Але не всі знають, що передує цьому уривку у вірші «Селянські діти», де показане «інша сторона» селянського дитинства: «Покладемо, селянський ребенок вільно росте, не вчачись нічому, але виросте він, якщо Богові завгодно, а сгибнуть ніщо не заважає йому».

Тобто герой некрасовськой лірики вміє бачити соціальний зміст відтварених явищ. Іншими словами, носієм, суб’єктом соціальної типізації виявляється не тільки автор, але і його ліричний герой. Соціальний аналитизм пронизує два найвідоміших вірші – «Міркування в парадного під’їзду» і «Залізниця». В «Міркуваннях» конкретний одиничний факт – прихід мужиків із проханням або ськаргою до міністра державних имуществ – звадиться в ранг типоваго явища: «Знати, брели-те долгонько вони з яких-небудь далеких губерній». Ліричний герой домысливает те, що на побачені їм з вікна мужиках, як говариться, не написано.

Те ж у чотиривірші «За заставаю, у харчевні вбогої…» і, нарешті, знаменитий фінал вірша «Назви мені таку обитель…». За «Залізницю» редактор «Сучасника», де вана вперше була надрукована, і він же автор вірша одержав друге, передостаннє попередження про можливе закриття журналу від самого міністра внутрішніх справ Валуева, відомого автора ліберально-реформаторських проектів. Особливі дорікання цензури викликав на перший погляд цілком безневинний епіграф: цензори зрозуміли, що всі «страшно ефектне», як виразився один з них, вірш надає епіграфу гострий суспільний зміст і кидає тінь не тільки на руковадившего будівництвам Миколаївської залізниці колишнього главноуправляющего залізницями графа Клейнмихеля, але й на його померлого заступника, і на його нині царюючого синО. Друга й четверта частини вірша, проведений у них соціальний аналіз виливалися в страшне обвинувачення правительства в геноциді, як ськазали б сьогодні, і споюванні власного народу.

Настільки ж соціально загострене й презирливе відношення Ванюшиного папаши-генерала до каторжної праці простого народу. Два принципи відбиття дійсності в некрасовськой ліриці закономірно виходили на третій принцип – ревалюційність. Ліричний герой поезії Некрасова переконаний, що тільки народна, селянська ревалюція може змінити життя Росії до кращого. Ревалюційність свідомості ліричного героя Некрасова надавала його віршам пропагандистський^-пропагандистський-агітаційно-пропагандистськийАИ характер. Особлива сильно ця сторона свідомості ліричного героя виявилася у віршах, присвячених сподвижникам Некрасова по ревалюційно-демократичному русі, важдям цього руху: Бєлінському, Добролюбову, Чернишевському, Писарєву. Некрасов в окресленні їхньої особистостей виходить із того, що ревалюційно-демократична діяльність є самою завидною й бажаною долею, і взагалі роль «народного заступника» для Некрасова є, використовуючи формулу Фета, «патент на шляхетність; для будь-якого чесно мислячого сучасникО. Риси важдів ревалюційної демократії здобувають іконописний характер, їхній життєвий шлях представляється в традиціях житія мученика-аськета, подвижника за народ.

Таке вірш «Пам’яті Добролюбова». У його змісті не варто вишукувати реальних або вигаданих рис, у ньому відтварене переважно належне. Передчасно, що помер критик, у некрасовськом вірші не є конкретний, що жила колись людина, а «ідеал суспільного діяча, що один час плекав Добролюбова», як пізніше визнавався сам автор. Звичайно Некрасова представляють поетом деревенсько-селянської тематики. Але є в нього й урбаністична лірика, тобто вірші про місто, у яких він виступає гідним продовжувачем петербурзьких сторінок «Євгенія Онєгіна» і «Мідного вершника» і попередником Блоку. Геніальним зразком вірша про велике місто з його соціальними драмами є «Ранок». Але три перші строфи в ньому не міські.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Основні теми лірики Некрасова, тогда жми кнопку

  • Рубрика: Стислі перекази творів письменників

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Основні теми лірики Некрасова.

    
    Наверх