Пантелеймон Олександрович Куліш (1819—1897)

16.01.2010

Вивчення творчості П. Куліша в програмі курсу літератури для середньої школи є одним з найскладніших — і для вчителя, і для учнів. Йдеться насамперед про те, що ім’я цього видатного письменника довгі роки — десь із початку 30-х років — було виключене не тільки з шкільних програм, а й з історії української літератури взагалі.

Ще одна обставина, що утруднює вивчення творчості П. Куліша,— це складність та суперечливість його характеру, його світогляду, всієї літературної творчості та громадської діяльності. Оцінки, які давали П. Кулішеві і його сучасники, й послідовники, й нинішні дослідники, є теж далеко не однозначними, суперечливими, часом взаємовиключаючими. І всі ці складнощі не можна оминути вчителеві, працюючи над вказаною темою.

Всі три варіанти шкільних програм передбачають вивчення творчості П. Куліша, хоч і з невеликими розбіжностями. До всіх програм включено роман «Чорна рада», а поетичні твори вивчаються лише за програмою Інституту педагогіки («До кобзи», «Рідне слово») та Інституту літератури ім. Т. Шевченка («До кобзи», «Дума-пересторога, вельми на потомні часи подібна», «Чолом доземний моїй же таки Знаній», «Троє схотінок», «Піонер»). Є ще одна особливість: програма кафедри історії української літератури КДУ рекомендує вивчати творчість П. Куліша у дев’ятому класі, інші дві — в десятому. На наш погляд, виправданим є опрацювання її в дев’ятому класі — відразу ж після вивчення творчості Т. Шевченка. Аргументувати цей вибір можна тим, що найважливіший твір П. Куліша — роман «Чорна рада» — виданий 1857 року, ще за життя Шевченка. На той же приблизно період припадає й вихід першої, найвагомішої збірки письменника — «Досвітки» (1862), а також фольклорно-етнографічного збірника у двох томах «Записки о Южной Руси» (1856—1857). Саме ці твори і визначили місце П. Куліша в історико-літературному процесі, відіграли найважливішу роль в історії української культури. Крім того, в Житті, творчості, науковій та громадській діяльності призму якого дев’ятикласникам легше буде сприйняти і творчий доробок, і особистість письменника.

Життєвий і творчий шлях Пантелеймона Олександровича Куліша, чи, як він сам себе називав на старосвітський лад, Панька Олельковйча, припадає на 50—90-ті роки XIX століття. Це був складний період становлення нової української літератури й культури взагалі, утвердження національної свідомості українського народу всупереч жорстоким намаганням російського самодержавства й російського шовінізму задушити українську мову, культуру, перетворити українців на «малоросів». Могутній голос Т. Шевченка був першим ударом дзвону, котрий пробудив національну самосвідомість народу, нагадав українцям, що вони — українці. Але час потребував могутніх талантів, усебічно обдарованих людей, здатних звести величну споруду нової культури, нового духовного світу народу — осмислити його тисячолітнє минуле, його історію, піднести літературу до рівня найвищих світових досягнень, створити театр, утвердити самобутні філософські погляди на природу, людину, суспільство, розвинути школу, просвіту… І все це — протистоячи русифікаторським натискам російського імперіалізму, долаючи всілякі перешкоди та заборони.

І Україна народила таких титанів, котрі були здатні «держати небо на плечах» (Ліна Костенко), створити ту висоту, до якої прагнув народ. Це був універсально обдарований геній І. Франко — немає жодної гуманітарної галузі, в яку він не (робив би вагомого внеску. Це був письменник, видавець, педагог, лінгвіст Б, Грінченко, який «більше працював, як жии»; М. Старицький — прозаїк, поет, драматург, театральний діяч, режисер, актор; інші подвижники — Леся Українка, В. Винииченко, О. Олесь, С. Васильченко.

У цьому славному ряду стоїть й ім’я Пантелеймона Куліша — всебічно обдарованого письменника, громадського діяча, фольклориста, критика та літературознавця, видавця, історика, педагога, перекладача, людини кипучої енергії та надлюдської працездатності. А передусім то був великий патріот України, котрий доводив свою любов до рідної землі не голими словами, а повсякденною невтомною працею впродовж усього свого життя.

Народився Пантелеймон Олександрович Куліш 8 серпня 1819 року в містечку Вороніж Глухівського повіту на Чернігівщині (тепер Шосткинського району на Сумщині). Батько його походив із козацької старшини, мав право на дворянство, хоча й утратив його (пригадаймо історію Мартина Борулі), мати була дочкою сотника. Малий Панько навчився грамоти вдома — від старшої сестри Лесі.

Ще з дитинства хлопець захопився народною творчістю, переказами, піснями про козацьку минувшину, які чув від Лесі та від матері, про яку пізніше згадував:у«Пісня була для неї не забавкою, вона думала піснями. Сидя за роботою, вона ніколи не вмовкала, тільки, було, зітхне, задумається і знов співає. А серед бесіди в неї було що не слово, то приказка» К Звідси, мабуть, коріння тієї багатої, барвистої мови творів П. Куліша…

Пізніше його віддали на навчання до Новгород-Сіверської гімназії, директором якої був відомий український письменник і педагог І. Тимківський. Зі стін цього учбового закладу вийшло  чимало  високоосвічених  людей,  діячів  української культури, зокрема М. Чалий — перший біограф Т. Шевченка та видатний педагог К. Ушинський. Там трапилася подія, що визначальним чином вплинула на долю юного гімназиста. Він ознайомився із збірником українських народних пісень, виданих М. Максимовичем, першим ректором Київського університету. Збірник справив на нього величезне враження. Хлопець вивчив його напам’ять і сам почав записувати народні пісні. На гімназійні роки припадають перші спроби літературної творчості Куліша — там він написав оповідання «Циган», що являє собою обробку почутої від матері казки. Гімназії П. Куліш не закінчив. Якийсь час займається приватним учителюванням, одночасно збирає та записує фольклор.

У 1837—1839 роках П. Куліш навчається як вільний слухач у Київському університеті святого Володимира на філологічному (словесному), а потім — на юридичному факультетах. Та завершити навчання йому не пощастило, Інспектуючи університет, тодішній міністр народної освіти граф Ува-ров запропонував ректорові відрахувати з числа студентів «лиц податних сословий», які поширюють «неспокойствие, безнравственность и неуважение к власти». Отож довелося майбутньому письменникові повернутися до  вчителювання. П. Куліш влаштувався викладачем Луцького дворянського училища, потім працював у Києві, викладав у гімназії в Рівному.

У роки навчання в університеті та вчителювання Куліш продовжує літературну діяльність, пише російською мовою роман «Михайло Чарньшіенко», історичну хроніку «Україна», оповідання «Орися». Тоді ж починає роботу над своїм найдо-вершенішим твором — романом «Чорна рада», перші розділи якого були надрукованій 1845 року в журналі «Современник». Ця публікація відіграла важливу роль у житті П. Куліша. її високо оцінив П. Плетньов, редактор «Современника», ректор Петербурзького університету, який допоміг молодому письменникові переїхати до Петербурга і влаштував його вчителем гімназії, а також викладачем російської мови для студентів-іноземців. Згодом, 1847 року, за його рекомендацією Академія наук посилає Куліша за кордон для вивчення слов’янських мов і літератури, культури, народної творчості. Та того ж року у Варшаві П. Куліш був заарештований за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві.

Страницы: 1 2 3

Понравилось сочинение » Пантелеймон Олександрович Куліш (1819—1897), тогда жми кнопку

  • Рубрика: Біографії писменників
  • Сочинение нашли по слову:

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Пантелеймон Олександрович Куліш (1819—1897).

    
    Наверх