Пантелеймон Олександрович Куліш (1819—1897)
16 Янв2010
У 1858 році Куліш разом з дружиною здійснює подорож за кордон, відвідує Німеччину, Швейцарію, Італію, знайомиться з культурним життям цих країн, народною творчістю, етнографією, побутом. Пантелеймон Олександрович виношував мрію про створення українського журналу, проте дозволу на це не дістав. Пощастило видати лише альманах «Хата», що став подією в культурному житті українського народу. В альманасі було вміщено твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, П. Куліша, Ганни Барвінок, Я. Щоголева та ін. Ще істотніше значення мала поява журналу «Основа» (1861 —1862). Редактором його був В. БІЛОЗврський, а П. Куліш очолював відділ критики. Активну участь у роботі часопису брав також М. Костомаров. 1862 року виходить друком перша, і, мабуть, найвагоміша збірка поезій П. Куліша «Досвітки».
У 1864—1868 роках П. Куліш працює у Варшаві директором духовних справ та членом комісії для перекладу польських законів. У цей час сталися зміни у поглядах письменника. Коли раніше він відстоював ідею самостійності України, сприяв розвиткові української школи, активно пропагував творчість Шевченка, то в кінці шістдесятих — у сімдесятих роках він проводить у Польщі русифікаторську політику, за що зазнає осуду прогресивних сил, підносить «культурницьку», «просвітительську» місію Петра І та Катерини II, засуджує визвольний рух українського народу.
У 1868—1871 роках Куліш живе за кордоном, працює над тритомником «История воссоединения Руси» (1874—1877). Незважаючи на зібрані у книгах цінні історичні матеріали, видання було негативно сприйняте прогресивними колами України й Росії, оскільки в ньому письменник відходить від ідеалів демократії, поливає брудом народних героїв — запорожців, повстанців, які боролися за національне визволення українського народу. Тут же він називає Шевченкову поезію «напівп’яною музою».
Потім П. Куліш працює в Петербурзі (1873—1874) на посаді редактора «Журнала Министерства путей сообщения», інколи наїздить у свій невеликий маєток Мотронівку на Чернігівщині, який він на честь дружини перейменував на Ганнину Пустинь, куди зрештою й переселяється у 1877 році. Там він продовжує активно працювати як поет, учений-історіограф, публіцист, перекладач. Багато сил і часу забрала збірка поезій «Хуторская философия и удаленная от света поззия», в якій він повертається до прогресивних ідей молодості, відстоює потребу самостійного розвитку української нації. Та надіям Куліша не судилося справдитися. На той час уже діяв ганебний емський акт про заборону українських видань, і збірка не побачила світу, була знищена, що викликало, звичайно, обурення автора. Його русофільські переконання, погляди на самодержавців російських як на носіїв освіти і культури похитнулися, що відбилося і в його поетичній тпорчості, якій разом з перекладацькою діяльністю Куліш піддає в ті роки багато часу. За останні півтора десятиліття життя П. Куліш видав поетичні збірки «Хуторна поезія» (1882), «Дзвін» (1893), а також драматичні твори — «Магомет і Хадиза», «Маруся Богуславка», «Драмована трилогія», що складається з п’єс «Байда, князь Вишневенький», «Петро Сагайдачний», «Цар Наливай».
Величезним внеском Куліша в українську культуру слід вважати його діяльність як перекладача. 1897 року вийшла збірка його перекладів «Позичена кобза». Вона складалася із творів багатьох поетів світу, досить майстерно перекладених П. Кулішем,— Й. В. Гете, Г. Гейне, Ф. Шіллера, Дж. Байро-на. Він переклав також тринадцять п’єс В. Шексггіра, в тому числі такі шедеври світової драматургів як «Гамлет», «Ромео і Джульєтта». Перекладав Куліш і твори російських поетів — О. Пушкіна, О. Кольцова та ін. Важливою подією в культурному житті України було видання українського перекладу Біблії, здійсненого П. Кулішем разом з І. Нечуєм-Левицьким та львівським видавцем, професором І. Пулюєм. Помер Пантелеймон Олександрович Куліш 14 лютого 1897 року. Помер за робочим столом, з олівцем у руках…
Понравилось сочинение? Сохрани в закладках сайт еще пригодится - » Пантелеймон Олександрович Куліш (1819—1897)

Самые популярные статьи:
Домашнее задание на тему: Пантелеймон Олександрович Куліш (1819—1897).