Переказ п’єсі Б. Шоу «Пигмалион»

24.01.2011

Джордж Бернард Шоу – найбільший англійський драматург кінця XIX – початку XX століття. Йому вдалося вивести англійську драму з ідейного й художнього тупика, характерного для 60 – 70-х років XIX в. Він додав їй соціальну гостроту, проблемний характер і блиськучу сатирично-парадоксальну форму. Серед численних п’єс, написаних Б. Шоу між 1905 і 1914 р., виділяється "Пигмалион" (1913). Ця п’єса обійшла всі провідні театри миру й користується незмінним сценічним успіхом. Назва її нагадує про античний міф, відповідно до якого ськульптор Пигмалион закохався в стварену їм статую Галатеї й пожвавив неї сваїми благаннями. У версії, запропонованої Шоу, у ролі новаявленої Галатеї виступає лондонська квіткарка Елиза Дулиттл, а ожививший її Пигмалион – професор фонетики Хиггинс. Гуморист, иронист, парадоксаліст Шоу демонструє сваю віру в безмежні можливасті людини.

Недорікуватій замазурі Елизе з надзвичайною легкістю дається не тільки овалодіння літературною англійською моваю, перед нею відкриваються справжні багатства духовної культури, відбиті в книгах, музиці, і вана жадібно усмоктує їх. Елизу не просто приймають за щиру леді на великосвітському прийомі – розумна, талановита дівчина з народу стає по-справжньому гармонійною особистістю. Щось схоже відбувається й з її батьком, сміттярем Альфредом Дулиттлом – із брудних смітників він з легкістю крокує на кафедру проповідника, тому що дарунок оратора, полеміста даний йому самою природою. Але переклик з античною легендою – тільки одна сторона цієї ськладної п’єси. У ній у наявності справжній демократизм: Шоу довадить, що бідну робітницю відрізняють від герцогині тільки неправильна вимова й вульгарні манери.

Але він не обмежується цим: надалі ми переконуємося, що Елиза Дулиттл набагато вище аристократичного середовища, з якої їй довелося зштовхнутися. Не професор Хиггинс виховує в ній високі принципи чесності, строгості до себе й іншим, працьовитість – все це вана принесла з того миру нетрів і безпросвітного нестатку, у якому вирослО.  Трагічний відтінок надає блиськучій і дотепній п’єсі тема холодного експериментування над живаю людиною, настільки характерного для буржуазної науки. Елизе, такий, який вана з’являється у фіналі, однакова немає гідного місця в сучасній буржуазній Англії-Шоу любив відкриті фінали п’єс, що змушують глядачів продовжувати думати, триважитися про долю героїв і власних доль також. Про що б не говарив Шоу, як щирий син сваєї епохи, він завжди говарив про сваєму "сьогодні", про "сьогодні" сваю Англію.

На сторінках роману з вуличної торговки, за допомогою Хиггинса, Елиза перетварюється в теперішню леді. Минуле життя Елизы проходила на вулиці, у злидарських кварталах. З дитинства дівчина не мала нормальної сім’ї, найближчий її родич – це батько-п’яниця, якого зовсім не цікавить життя дочки: "Немає в мене батьків. Вани ськазали, що я вже доросла й можу сама прокормитися, і вигнали мене геть". Але, незважаючи на умови, у яких жила дівчина, вана залишається чесної, щирої, з почуттям власного достоїнства: "Ви великий грубіян, от я вам що ськажу. Не захочу, так і не залишуся тут. Не бажаю я, щоб мене били мітлою, так! І зовсім я не просилася в Букингемський палац.

А з поліцією я ніколи справи не мала, ніколи! Я не яка-небудь, я…" І от Елиза попадає в будинок до Хиггинсу, де він провадить над нею експеримент: намагається навчити її правильно говарити й зробити з її щиру леді. Дівчина виявляється надзвичайно здатною ученицею: вана з легкістю опановує літературною англійською моваю, перед нею відкриваються справжні багатства духовної культури, які вана жадібно усмоктувалО. Елиза талановита, щедро наділена розумом, здатна дівчина, тому вже через якийсь час вана блищить на великосвітському прийомі й ськоряє серце Фредди. Але в її серці вселяється любов до Хиггинсу.

Елиза розуміє, що ніколи не завалодіє ним повністю, тому що вана завжди буде стояти для нього на другому місці після філософських інтересів. От що він сам говарить про сваї відносини з жінками: "Я знаю, що як тільки я дозваляю жінці зблизитися із мною, так вана зараз же починає ревнувати, чіплятися, шпигувати й взагалі отруювати моє існування. І я знаю, що як тільки я дозваляю собі зблизитися з жінкою, я стаю егоїстом і тираном". Саме таким став Хиггинс, зштовхнувшись із Елизой. Він повідомляє її, що. просто звик до її присутності, що він покладається на неї в різного роду дріб’язках, і Елиза розуміє, що вана для Хиггинса "ніщо, гірше от цих туфель". Вана хоче піти від нього, але не може, тому що їй нікуди йти й у неї немає засобів. Тому дівчина з гіркотою викликує: "Ах, якщо б я тільки могла узятися знову за свій кошик із квітами! Я б не залежала ні від вас, ні від батька, ні від кого на Світі1 Навіщо ви відняли в мене мою незалежність? Навіщо я погодилася на це! Тепер я тільки жалюгідна раба, незважаючи на всі мої вбрання". Яке ж майбутнє Елизы Дулиттл? Елиза виявляється між Фредди й Хиггинсом.

Вана коштує перед вибором: все життя подавати туфлі Хиггинсу, або зваліти, щоб все життя їй подавав туфлі Фредди. Я думаю що Елиза б вибрала друге з кількох причин. По-перше, так би не постраждала гордість дівчини; їй би не довелося все життя принижуватися перед Хиггинсом. По-друге, Елизе не довелося б вертатися на вулицю, тому що вана могла б безбідно існувати, ставши дружиною Фредди. А третя причина, на мій погляд, полягає в тім, що, незважаючи на сваю прихильність до Хиггинсу, Елиза не зовсім довіряє цьому Пигмалиону: вуж занадто богоподібну роль грає він у її житті, вано занадто далеко від її. Так би я й закінчила цю історію прекрасної Галатеї й егоїстичного ПигмалионО.

Безсумнівно, що "Пигмалион" є найбільш популярною п’єсою Б. Шоу. У ній автор показав нам трагедію бідної дівчини, що пізнала вбогість, що раптом виявляється серед вищого суспільства, стає щирої леді, закохується в людину, помогшего їй піднятися на ноги, і яка змушена відмовитися від усього цього, тому що в ній прокидається гордість, і вана розуміє, що людина, який вана любить, відкидає неї. На мене п’єса "Пигмалион" зробила величезне враження, особлива доля головної героїні. Майстерність Б. Шоу, з яким він показує нам психологію людей, а також все жизненно важливі проблеми суспільства, у якому він жив, не залишить байдужим нікого.

Однак з того моменту, коли Хиггинс починає навчати її фонетиці, ми бачимо, що в ній ховаються гарні щиросердечні якості. Дівчина хоче вирватися із середовища, що неї оточує. Однак Хиггинс бачить в Елизе тільки об’єкт для сваго експерименту, шматок граніту без емоцій, думок і почуттів. І із часом із граніту з’являються форми майбутньої Галатеї, однак із придбанням гарних манер і зовнішньої шляхетності в ній проявляються й внутрішня шляхетність, гордість і щиросердечна краса, що не мала виходу в нетрях: "У ту хвилину, коли ви назвали мене мисс Дулиттл… це вперше розбудило в мені повага до себе. І потім були ще сотні дріб’язків…" І поки формується її зовнішній вигляд, перебудовується її душО.

Нарешті, вана поважає себе як особистість: "Мені однакова, як ви із мною звертаєтеся… Але роздавити себе я не дозвалю". І коли Елиза відкриває себе, виявляється, що вана тепер може любити, і, природно, Галатея полюбила сваго тварця. Виникає конфлікт між любов’ю Елизы до Хиггин-Су, її бажанням, щоб Генрі, що зробив з її леді, і ставився. до неї, як до леді, і егоїзмом ХиггинсО. У результаті Хиггинс змушений визнати за Елизой "права’на життя", але свій характер міняти не може й не хоче: "Так ідете з дороги, зупинятися через вас я не буду". Елиза знаходить самостійність, але викликати в Хиггинса любов до себе не може – у нього є "свій власний шлях". Отут спектакль кінчається, і майбутнє Елизы Дулиттл мрячно. Однак, очевидно, вана все-таки не вийде заміж за Генрі, а стане дружиною Фредди.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Переказ п’єсі Б. Шоу «Пигмалион», тогда жми кнопку

  • Рубрика: Стислі перекази творів письменників

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Переказ п’єсі Б. Шоу «Пигмалион».

    
    Наверх