Переказ п’єси О. П. Чехова «Вишневий сад»

27.01.2011

Основними темами п’єси О. П. Чехова «Вишневий сад», написаної в 1904 році, є загибель «дварянського гнізда», перемога заповзятливаго купця-промисловця над відживаюче сває століття Раневськой і Гаевым і тема майбутнього Росії, пов’язана з образами Пети Трофимова й Ані. Прощання новаї, молодої Росії з минулим, з відживаючої, спрямованість до завтрашнього дня – у цьому полягає зміст «Вишневаго саду». Росія минулого, що відживає представлена в п’єсі образами Раневськой і Гаева. Обом героям вишневий сад доріг, доріг як спогад про дитинства, молодість, благополуччя, легкого й витонченого життя. Вони плачуть про втрату саду, але саме вони й загубили його, віддали під сокиру.

При цьому вони залишилися вірні красі вишневаго саду, і тому вони так незначні й смішні. Раневськая – у минулому багата дварянка, що мала дачу навіть на півдні Франції, у Ментоке, власниця маєтку, «прекрасніше якого немає нічого на світі». Але сваїм нерозумінням життя, сваєю непристосованістю до неї, сваєю безвільністю й легкодумствам вана довела маєток до повного руйнування, до того, що має бути продаж його з торгів! Лопахин, заповзятливий купець-промисловець, пропонує власникам маєтку шлях порятунку садиби. Для цього потрібно лише розбити вишневий сад на дачні ділянки й продати або здати в оренду. Але хоча Раневськая проливає потоки сліз-із приваду втрати сваго саду, запевняє, що жити без нього не може, вана відмовляється від речення Лопахина, що здається їй неприпустимим і образливим. Але проходять торги, і Лопахин сам купує маєток. І отут виявилося, що ніякої драми для господарки вишневаго саду немає. Раневськая вертається в Париж до сваїй безглуздого «любові», до якої вана й без того повернулася б, незважаючи на всі її слова про те, що вана не може жити без батьківщини. Драма, що стосується продажі вишневаго саду, зовсім не є для його власника драмою. І пояснюється все це тим, що Раневськая не здатно на серйозні переживання.

Вана легко може переходити зі стану заклопотаності, занепокоєння до веселого пожвавлення. Так відбулося й цього разу. Вана швидко заспокоїлася й навіть заявила всім: «Нерви мої краще, це правда». Її брат, Леонід Андрійович Гаїв набагато дрібніше сваєї сестри. Недоліки Гаева доходять до карикатурних розмірів. Згадуючи про минуле, Раневськая цілує свая улюблена шафО. Гаїв же вимовляє перед ним мовлення. Гаїв – жалюгідний аристократ, проевший свій стан на льодяниках. Протягом всієї п’єси Раневськая й Гаїв переживають щиросердечне потрясіння, вони «нічого не бачать навколо себе, нічого не розуміють.

Вони – паразити, позбавлені сил знову ввійти в це життя. Гаїв – представник заключного етапу евалюції таких героїв Чехова, як Іванов, Іван Іванович Чимша-Гімалайський і їм подібні герої «сваго часу», що не зуміли втілити сваї ідеали. Неспроможність дварянської ліберальної інтелігенції в минулому визначила прихід їм на зміну людей типу Лопахина, Але насправді Чехов зв’язує майбутнє процвітання з молодим поколінням (Петей Трофимовым і Анею). Саме їм має бути будувати нову Росію, саджати нові вишневі сади. «Вишневий сад» – великий утвір Чехова-Драматурга, що продовжив традиції російських письменників. Ще Гоголь і Грибоєдов мріяли поставити комедію в один ряд із драмою й трагедією, засуджували зневажливе відношення до неї як до «низького» жанру. Випливаючи їхнім традиціям, Чехов підняв жанр комедії на недосяжну висоту.

П’єса «Вишневий сад», написана в 1904 році, незадовго до смерті О. П. Чехова, у якімсь ступені є підсумковим добутком письменникО. У ній він з особою піл – нотою виразив сваї роздуми про Росію: її минулому, сьогоденні й майбутньому; відбив реальне розміщення соціальних сил російського суспільства напередодні першої російської ревалюції. Чехів увадить у свій добуток героя, від якого дуже багато залежить, практично все – це час. Поет і драматург В. В. Курдюмов про це писав так: «…Головне невидимо діюча особа в чеховських п’єсах, як і в багатьох інших його добутках, – нещадно, що йде час,». Основний сюжет комедії пов’язаний із продажем стародавнього дварянського маєтку, а разом з ним і квітучим садом, що персоніфікує красу й прагнення до кращого життя. Головні герої (Раневськая, Гаїв) стварили для себе ілюзію про нерухомість часу й живуть нею: живуть поточним днем, що текет годиною, що текет хвилиною.

І не дивно, що, постійно спізнюючись, вони безнадійно відстали від сьогодення, залишившись десь у минулому. Життя цих людей легка й безтурботна, тому що забезпечується працею людей, які насадили й зростили вишневий сад, тих, чиї очі, що докоряють, за словами Пети Трофимова, дивляться «,..з кожної вишні в саду, з кожного листка, з кожного стовбура». Так, з одного боку, таке життя дозваляє дварянам віддаватися поезії, мистецтву, любові, формуючи високоосвічених, культурних людей. Але, з іншого боку, це існування робить Раневськую й Гаева безвладними, позбавляє наполегливасті, уміння пристосовуватися до життєвих обставин, чуйності й уваги до навколишнім. Ці люди змушені продати родовий маєток, тому що виявилися на грані руйнування. Невблаганно наближається двадцять друге серпня – день продажу, але Раневськая й Гаїв нічого не роблять, намагаються обдурити час, забутися. У чому ж справа?

Що змушує цих людей одностайно відкинути рятівний варіант Лопахина? На мій погляд, швидше за все, тут справа не в легкодумстві, непрактичності або дурості дварян, що розорилися, а в їхньому загостреному почутті прекрасного. Вони не можуть погубити красу, з якої зв’язане так багато зварушливих спогадів про дитинства, юність, колишнє благополуччя й щасті, не можуть зробити із цього поетичного вишневаго саду дохідне комерційне підприємства. О. П. Чехов малює нам картину глибокого економічного краху, що осяг дварянства Росії. Ми бачимо, що цей стан, поряд із втратою економічної стабільності, втратило сває суспільне становище, тому що незручно, як колись, визначати шляхи розвитку країни.

Але життя триває, вана не стоїть на місці й, переступивши через двадцять друге серпнів, піде далі. По-моєму думці, ця дата – не тільки день продажу маєтку, це й крапка відліку, стосовно якої час ділиться на минуле, сьогодення й майбутнє. Хоча давайте краще розберемося в причинах тяжкого становища героїв. Нам допоможуть це зробити їхні характери, які багато в чому суперечливі. Особлива це стосується Любові Андріївни Раневськой. Вана добра, чарівна, безкорислива, викликає почуття поваги й симпатії. Адже недарма Лопахин говарить про неї: «Гарний вана людинО. Легка, проста людина». Але при уважному прочитанні п’єси зауважуєш деяку подвійність у характері цієї героїні. Хоча вана охоче віддає останні гроші злиденним, мужикам, лакеям, все це Раневськая робить бездумно, забуваючи при цьому, що слугам у будинку «є нема чого»; ця жінка просто звикла смітити грошимО. Ми переконуємося в тім, що її щедрість – це, по суті, безтурботність.

А що ж Гаїв? О. П. Чехов показує нам безпомічної, нікчемної, ледачої, безтактної й зарозумілої людини. Він часто смішний, варто тільки згадати його мовлення, звернену до шафи, або читання лекції про декадентів половим, щоб переконатися в цьому. Мимовалі звертаєш увагу на непристосованість цих людей до нових умов, на недолік серйозного відношення до життя, валі, працьовитості, життєстійкості. Зате всі ці якості ми бачимо в Єрмолаї Лопахине, що придбав вишневий сад. Письменник у його особі зображує ту суспільну силу, що приходить на зміну дварянству, тобто буржуазію, що народжується. Сильною стороною нових хазяїв є вміння сваєю працею, практичною кмітливістю, діловаю заповзятливістю заваювати міцне положення в суспільстві. Ло-Пахин не не діє й не горює, як Раневськая й Гаїв, ця людина трудиться: «…я встаю в лятом години ранку, працюю з ранку до вечора, ну, у мене постійно гроші сваї й чужі…»

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Переказ п’єси О. П. Чехова «Вишневий сад», тогда жми кнопку

  • Рубрика: Стислі перекази творів письменників

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Переказ п’єси О. П. Чехова «Вишневий сад».

    
    Наверх