Переказ по повісті Стронгина «Кустодиевський моряк»

23.01.2011

Повість «Кустодиевський моряк» була написана наприкінці 1997 року, а вийшла до друку в 1998 році в збірнику за назваю «Космічні загадки Коктебеля». Повість є як би літописом життя однієї людини. Кличуть його Тимофій Іванович. Цікава побудова оповідання. Автор починає сває оповідання не з дитинства Тимофія, а з того моменту, коли він, будучи вже старим, лежить у лікарні. Причому хвароба його невиліковнО. Тимофій Іванович випробовує дуже сильні болі, тому йому увесь час роблять знеболюючі уколи. У ті короткі проміжки часу, коли біль після уколу йде, перед Тимофієм Івановичем пролітає все його життя. Він згадує про те, як був ребенком і жив у селі Талашкино разом зі сваїми родителями.

Його батько разом з іншими майстрами розписував балалайки. У талашкинських майстрів була покровителька – княгиня Марія Клавдіївна Ті-Нишева. «Вана була одержима одною мрією – показати красу й самобутність російського мистецтва». Тому вана виділяла більші гроші на розвиток промислів у селі. Ці думки перериваються черговим приступом болю. І Тимофій Іванович знову виявляється в лікарняній палаті. Йому знову роблять укол, і він знову провалюється у сваї спогади. Цього разу він згадує недавню зустріч зі сваїм онуком Петрушей, що якийсь час назад співав у музичній групі, але його звідти вигнали, і він знаходить собі іншу роботу. Тепер Петруша працює в храмі служкою. Тимофій Іванович ніяк не може зрозуміти, як же в його онуку могла відбутися така змінО. Адже раніше Петруша й у Бога не вірив, а тепер у храмі працює. Потім виявляється, що ніякої зміни в Петруше й не відбувалося, просто в храмі платять більше й «…робота не курна». Мені здається, що цей епізод відбиває сутність новаго покоління. Людям не важлива, за що вани одержують гроші. Вани намагаються нажитися на всім, навіть на церкві. Новий приступ привадить Тимофія Івановича у свідомість.

Опам’ятавшись, Тимофій Іванович довідається, що його сусід по палаті вмер. Тимофій Іванович його довго жалує, уважаючи, що померлий був гарною людиною, вана навіть встиг з ним подружитися. Пізніше, увечері, до Тимофія Івановичу приходить дружина померлого сусідО. Від імені сваго чоловіка вана передає Тимофію Івановичу альбом знаменитого художникО. Його сусід довідався, що батько Тимофія теж був художником і що Тимофія завжди цікавило все пов’язане з мистецтвам. Проходить якийсь час, Тимофій Іванович лягає на ліжко й починає переглядати альбом, раптом він натикається на картинку, на якій зображений молодий моряк, що йде під руку зі сваєю дівчиною. Тимофія Івановича захоплює вир спогадів – адже на цій картині він довідається себе в молодості й сваєму улюблену – Тину.

Він згадує, як колись служив механіком на кораблі, і один раз, перебуваючи у звільненій на березі, він зайшов у маленький музей на набережній. Там він побачив портрет усміхненої дівчини й відразу закохався в цей образ. Він ніяк не міг відійти від цієї картини. Нарешті, коли він все-таки зібрався йти, він помітив цю дівчину в сусідній кімнаті. Виявилося, що вана була дочкою художникО. Переборовши нерішучість, Тимофій заговарює з нею й довідається, що її кличуть Тину. Закохані провадять весь вільний час разом, і один раз Тимофій довідається, що комісар, з яким він знайомий, хоче закрити виставку батька Твані, тому що він не знайшов у його роботах ревалюційної тематики. Але Тимофію вдається переконати комісара в тім, що краса потрібна всім, навіть ревалюційно настроєної молоді. Якось раз Тимофій був позбавлений звільненої на берег за якусь провину. Через це він не зміг зустрітися із Тванню. Через тиждень, коли він приходить до її будинку, він виявляє, що Тину з батьком кудись виїхалО. Тимофій дуже розбудовується й безцільно валандається по місту.

Через якийсь час він зустрічає сваго друга з корабля в супроваді двах дівчин і приєднується до їхніх веселощів. Зрештою він змінює Твані з дівчиною по ім’ю Валячи. Після цього Тимофій не може знайти собі місця. Під час наступної звільненої він мчиться до будинку Твані, але, побачивши її видали, не зважується підійти до неї, уважаючи, що її недостоин, тому він вертається на корабель. До кінця сваєї служби Тимофій не зустрічався із Тванню. А коли час його служби підходить до кінцю, йому дуже хочеться зустрітися із Тванню й залишитися з нею назавжди, але почуття сорому не дозваляє йому цього зробити. За порадою друга він їде до дівчини, з якої змінив Твані, і незабаром жениться на ній. Але, незважаючи на все це, Тину йому забути не вдається. Пішовши із флоту, Тимофій іде працювати техніком рефрижераторних вагонів на залізниці. Він сам не знав, чому він вирішив працювати на залізниці.

Можлива, тому, що, працюючи на залізниці, він рідко бував будинку, а може бути, «…сам того не усвідомлюючи, носився по країні за щиросердечною теплотою й радістю, усюди шукав Тину, сваю єдину любов, і біль від втрати улюбленої не могли заглушити ні час, ні війна, ні неськінченний стукіт коліс». Незважаючи на те що більша частина повести присвячена переживанням Тимофія Івановича через втрату коханої дівчини, автор приділяє не останню роль огляду вдач і порядків життя. Через невеликі відступи від головної сюжетної лінії автор показує сває відношення до нинішньої системи, та й до минулого теж. У нинішній системі автора не влаштовує те, що для більшості людей не залишилося нічого святого. Люди намагаються нажитися практично на всім, навіть на церкві, як онук Тимофія ІвановичО. Єдине, чого хочуть люди, – це вижити, і не важлива, якою ціною.

Один раз Тимофій Іванович зустрів сваго старого товариша по службі ЛазуткинО. Вани довго говарили про життя, потім Лазуткин гордо ськазав, що одержав медаль під час війни. Тимофію Івановичу стало цікава, за що ж Лазуткин одержав медаль. Виявилося, що медаль йому дали за те, що він промовчав, коли повинні були розстріляти солдата нібито за дезертирства. Лазуткин знав, що відбулося насправді, і його слова повинне було вирішити долю солдатО. Але Лазуткин промовчав, тому що боявся, що його теж можуть розстріляти за співучасть, тим більше що для командування було дуже важлива пристрахати солдат показною стратою за дезертирства, тому що перевага сил була на боці німців і в солдатів бути досить підстав, щоб бігти з поля бою.

Незважаючи на все це, Тимофій Іванович не розумів, як людина, що зробила таке, може жити із цим, так ще й пишатися. У старій же системі автора не влаштовувало те, що людям не давали простору для тварчості, тому многим обдарованим особистостям, які могли б тварити для сваєї країни, довелося виїхати за кордон. Основна маса людей була перетварена в безлику юрбу, що сліпо випливала за ватажком. Лежачи в лікарні й осмислюючи сває життя, Тимофій Іванович розуміє, що зробив занадто мало у сваєму житті. Коли лікар говарить йому про те, що йому треба обов’язкова робити операцію, Тимофій Іванович розуміє, що часу в нього залишилося занадто мало. Тому він просить лікаря відпустити його з лікарні на тиждень, щоб зробити те, на що в нього не вистачало сміливасті все життя. Через стільки років він вирішив розшукати Тину. Знаходить він її в будинку для людей похилого віку. Виявляється, вана все життя чекала його й так і не вийшла заміж.

Я щиро захоплююся цією жінкою, що чекала сваго улюбленого все життя й при цьому не стала любити його менше. Вана простила йому всі, навіть те, що він зник, не пояснюючи причин. А він виявився слабаком, тому що не зміг зізнатися у власній провині. Добре хоч, наприкінці життя він знайшов у собі сили зробити це. Після зустрічі із Тванню Тимофій Іванович вертається в лікарню.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Переказ по повісті Стронгина «Кустодиевський моряк», тогда жми кнопку

  • Рубрика: Стислі перекази творів письменників

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Переказ по повісті Стронгина «Кустодиевський моряк».

    
    Наверх