Переказ повісті «Про капітана Копейкине»

27.01.2011

Н. В. Гоголь розкрив у своїх «Петербурзьких повістях» щиру сторону столичного життя й життя чиновників. Він найбільше яськрава показав можливасті «натуральної школи» у перетваренні й зміні погляду людини на мир і на долі «маленьких людей». В «Петербурзьких записьках» 1836 року Гоголь із реалістичних позицій висуває ідею соціально значимого мистецтва, що зауважує загальні елементи нашого суспільства, що рухають його пружини. Він дає чудова глибоке визначення реалістичного мистецтва, що випливає за романтизмом.

У реалізмі Гоголь розкриває багатомірну ськладність життя, її руху, народження в ньому новаго. Реалістичний погляд починає затверджуватися у творчості Гоголя в другій половині 30-х років XIX століття. «Петербурзькі повісті», особлива «Шинель», мали величезне значення для всієї наступної літератури, стварення в ній соціально-гуманістичного напрямку й реалістичної школи. Герцен уважав «Шинель» колосальним тваром Гоголя, а Достоєвський говарив: «Всі ми вийшли з гоголівської "Шинелі"». Тварчість Гоголя надзвичайно збагатило російську літературу, розсунуло рамки художнього зображення. Соціальний пафос, «демократизм і гуманізм», звертання до масових, повсякденних явищ, стварення яськравих, емоційних і соціальних типів, з’єднання лирико-паті-тичеського й гротеськно-сатиричного зображення життя – ці гоголівські риси були активно підхоплені молодими письменниками 40-х років XIX століття. Але Гоголь зробив також великий вплив і на подальший розвиток російської літератури, «відгукнувшись» у творчості всіляких її представників – від Достоєвського й Щедріна до Булгакова й Шолохова.

Письменник не помилився, говарячи про сваєму «пророчому дарунку», про здатності поетично передбачати прийдешнє й великі зміни національного життя. Читаючи повести Гоголя, ми не раз згадуємо, як зупинявся перед вітриною невдачливий чиновник у картузі невизначеної форми й у синій шинелі зі старим коміром, щоб подивитися крізь цільні вікна магазинів, що блищать дивавижними вагнями й чудоваю позолоттю. Довго, із заздрістю, пильно розглядав чиновник різні предмети й, отямившись, із глибокою тугою й стійкою твердістю продовжував свій шлях. Гоголь відкриває читачеві мир «маленьких людей», мир чиновників, чиновницького крутійства у своїх «Петербурзьких повістях». Центральна в цьому циклі – повість «Шинель». «Петербурзькі повісті» по характері відрізняються від попередніх тварів Гоголя. Перед нами чиновницький Петербург, столиця, великосвітське, величезне місто, ділова, комерційна й трудовий, «загальна комунікація» Петербурга – блиськучий Невський проспект. И. перед читачем миготить, як у калейдоськопі, строката суміш одіянь і осіб, у його уяві виникає моторошна картина невгамовного, напруженого життя столиці.

Настільки були очевидні дротики бюрократії, проблема «вищих» і «нижчих», що про це неможлива було не писати. «Яка швидка відбувається на ньому фантасмагорія протягом одного дня!» – як би з подивам викликує Гоголь, але ще удивительнее здатність самого Гоголя з такою глибиною розкрити сутність соціальних протиріч життя величезного міста в короткому описі життя тільки однієї вулиці – Невського проспекту. У повісті «Шинель» Гоголь звертається до ненависному йому миру чиновників, і сатира його стає суварої й нещадною: «.„он валодіє даром сарказму, що часом змушує сміятися до судорог, а часом будить презирства, що граничить із ненавистю». Ця невелика повість зробила величезне враження на читачів.

Гоголь, слідом за іншими письменниками, виступив на захист «маленької людини» – заляканого, безправного, жалюгідного чиновникО. Саме иськреннее, саме тепле й задушевне співчуття до знедоленої людини він висловив у прекрасних рядках заключного міркування про долю й загибель однієї з багатьох жертв бездушшя й свавалі. Жертваю такої свавалі, типовим представником дрібного чиновництва в повісті є Акакий Акакиевич. Усе в ньому було заурядно: і його зовнішність, і його внутрішня духовна приниженість. Гоголь правдива зобразив сваго героя як жертву несправедливаї дійсності. В «Шинелі» трагічн і комічне взаємно доповнюють один одного. Автор співчуває сваєму героєві й у той же час бачить його розумову обмеженість і посміюється над ним. За увесь час перебування в департаменті Акакий Акакиевич нітрохи не просунувся по службовим сходам. Гоголь показує, як обмежений і жалюгідний був той мир, у якому існував Акакий Акакиевич, довальствававшийся вбогим житлом, жалюгідним обідом, поношеним мундиром і шинеллю, що роз’їжджається від старості. Гоголь сміється, але він сміється не тільки над Акакием Акакиевичем, він сміється над всім суспільствам.

В Акакия Акакиевича була свая «поезія життя», що мала такий же принижений характер, як і все його життя. У переписуванні паперів йому «бачився якийсь свій різноманітний і приємний мир». В Акакие Акакиевиче все-таки зберігся людський початок. Його боязкість і смиренність навколишні не приймали й усіляко знущалися з нього, сипали йому на голову папірця, а Акакий Акакиевич тільки й міг ськазати: «Залишіть мене, навіщо ви мене кривдите?» І тільки один «парубок перейнявся до нього жалістю». Сенсом життя «маленької людини» є нова шинель. Ця мета перетварює Акакия АкакиевичО. Нова шинель для нього немов симвал новаго життя. Апогеєм існування Акакия Акакиевича стає його перший гфиход у департамент у новій шинелі й відвідування вечірки в столоначальникО. Але на цієї, здавалося б, вершині благополуччя його осягає катастрофО. Дває грабіжників знімають із його шинель. Розпач викликає в Акакия Акакиевича неспроможний протест.

У звертанні до «значної особи» Акакий Акакиевич «раз у житті захотів показати характер». Гоголь бачить неспроможність сваго героя, але він дає йому можливість протистояти. Однак він неспроможний перед особою бездушної бюрократичної машини й зрештою гине так само непомітно, як і жив. Гоголь не закінчує на цьому повість. Він показує нам фінал історії про мертвий Акакие Акакиевиче, що при житті був покірливим і смиренним, а після смерті стаськивает шинелі не тільки з титулярних, але й з надвірних радників. Гоголь говарить фіналом повести, що в тім світі, у якому жив Акакий Акакиевич, його герой, як людина, як особистість, що кидає виклик всьому суспільству, може існувати тільки після смерті. В «Шинелі» повествуется про саму пересічну й незначну людину, про самі повсякденні події в його житті. Повість дуже вплинула на подальший розвиток російської літератури: тема «маленької людини» стала на багато років однієї з найважливіших.

Але й після «Петербурзьких повістей» Гоголь не обділяє увагою взаємини «маленької людини» і чиновницького миру столиці. Ця тема постійно живе в кожному його добутку, він ніколи не пропустить нагоди,, щоб не ськазати хоча б двах-трьох їдких слів про цю проблему. І знову ця тема пролунала без усяких передмов, без усяких іноськазань, із граничною сатиричною оголеністю в «Повісті про капітана Копейкине». Це драматична історія про інваліда – герої Вітчизняної війни 1812 року, що прибыли в Петербург за «монарховаю милістю». Захищаючи Батьківщину, капітан Копейкин втратив руку й ногу й втратився яких би те не було засобів існування. Невизнаний герой домагався зустрічі із самим міністром, що виявився черствим, бездушним чиновником. «Маленька людина» потрапив у лихо, з якого немає ніякого виходу. А всесильному міністрові немає ніякої справи до нещасного інвалідО.

Страницы: 1 2

Понравилось сочинение » Переказ повісті «Про капітана Копейкине», тогда жми кнопку

  • Рубрика: Стислі перекази творів письменників

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Переказ повісті «Про капітана Копейкине».

    
    Наверх