Побут провінційної Росії

22.01.2011

Творчість одного із самих неабияких літературних талантів Миколи Васильовича Гоголя довелося на похмуру епоху Миколи I. Це були 30-е роки XIX сторіччя, коли в Росії після придушення повстання декабристів панувала реакція, всі інакомислячі переслідувалися, кращі люди піддавалися гонінням. Описуючи сучасну йому дійсність, Н. В. Гоголь стварює геніальні по глибині відбиття життя літературні твори. У поле зору письменника попадають не тільки провінційні чиновники й поміщики. Темою його тварчості стає вся Росія – на прикладі вдач і побуту маленького повітового містечко.

Гоголь писав: «В «Ревізорі» я зважився зібрати в одну купу все дурне в Росії, яке я тоді знав… і за одним разом посміятися над всім». Героями комедії Гоголь зробив чиновників повітового місто. Завдяки на перший погляд простому сюжетному ходу (проїзного дрібного чиновника приймають за ревізора) автор у всій повноті розкриває характери героїв, їхні вдачі й звички. Яка ж Росія в мініатюрі – місто, з якого «хоч три роки ськакай, ні до якої держави не доїдеш»? «На вулицях шинок, нечистота!» Біля старого забору, «що біля шевця …навалено на сорок вазів усякого сміттю». Церква при богоугодному закладі, «на яку назад тому п’ять років була асигнована сума …початку будуватися, але згоріла»… А як живеться «купецтву» так «громадянству»? Хто обібраний, хто випоротий, у кого синці на вилицях від ретельності Держиморди; арештанти не годовані, у лікарнях сморід і хварі «всі як мухи видужують». Довідавшись про майбутній візит державного інспектора, чиновники міста відразу намагаються навести порядки у своєму місті.

Але до чого звадяться їхні зусилля? До дотримання зовнішніх пристойностей (зняття мисливського гарапника, що висів у присутності, збирання вулиці, по якій поїде ревізор). «Щодо ж внутрішнього розпорядження й того, що називає в листі Андрій Іванович грішками, я нічого не можу ськазати. Та й дивно говарити: немає людини, який би за собою не мав яких-небудь гріхів. Це вже так самим Богом улаштоване», – говарить городничий. Таким чином, Гоголь показує, що побут провінційного міста визначається відношенням чиновників до своєї служби. Ми бачимо, що ті, хто в силу свого громадського обов’язку покликаний протистояти беззаконню й піклуватися про благо городян, загрузли в хабарництві, пиятиках, картярських іграх і плітках.

Городничий, наприклад, з гордістю повідомляє: «Тридцять років живу на службі! Трьох губернаторів обдурив!» Йому вторить суддя: «Я говорю вам відверто, що хабарничаю, але чим хабара? Борзими щенятами. Це зовсім інша справа». Поштмейстер, вислухавши доручення («усякий лист атак трошки роздрукувати»), наївно зізнається: «Знаю, знаю, цьому не вчите, це я роблю не те щоб з обережності, а більше із цікавасті: смерть люблю довідатися, що є нового на світі». Всі стварені Гоголем у комедії «Ревізор» образи чиновників втілюють типові риси, характерні для державних службовців миколаївської Росії. Крім вульгарності й лукавства, вани відрізняються вкрай низькою освіченістю. Ми бачимо, що самим «начитаним» з персонажів є суддя Ляпкин-Тяпкин – за все своє життя він прочитав п’ять або шість книг і «тому трохи вільнодумний». Повна безпринципність, корисливий розрахунок, зловживання службовим становищем – такі вдачі повітоваго чиновництва. Цікава, що казнокрадства, хабарництва, грабіж населення – ці жахливі по своїй суті пороки – показані Гоголем як повсякденні й навіть цілком закономірні явища. І от у місті інкогніто з’являється ревізор, що представляє собою небезпека для всіх чиновників, але особлива для городничего.

Адже з його перший попит, та й гріхи в нього посерьезнее: у руки пливуть не тільки «шуби й шалі» так «лантухи товарів від купців», а й державна ськарбниця, засоби, відпущені на благоустрій міста, на соціальні потреби. А це швидким розпорядженням не поправиш: «не вивезеш гори сміття, не прикриєш солом’яною віхою порожнеч і руїн, не вибудуєш церкву, а головне – не змусиш мовчати всіх ськривджених». Комічність ситуації полягає в тому, що в готелі живе не ревізор, а жалюгідний «елистратишка», що промотав у Петербурзі всі сваї гроші. А чиновники перед ним тріпотять. Не розпізнав «фитюльку», «пустушку» і сам городничий. Кожну репліку переляканого Хлестакова ще більш переляканий Антон Антонович сприймає зовсім в іншому змісті. Те, що Хлестакова прийняли за ревізора, говарить про те, у якому ступені чиновники залякані такими що перевіряють. Тим самим Гоголь підкреслює, що для Росії в ті часи інспекторські наїзди інкогніто були звичайним явищем.

І звичайно, ревізора всюди зустрічали так, як зустріли Хлестакова: йому був даний хабар, а ще гостя потрібно було підпоїти, щоб розвідати все окончательно. Хто з ревізорів відмовлявся від смачного частування! Зрештою події обертаються таким чином, що ревізор уже «фельдмаршал», зять Антона Антоновича й заступник сімейства… Комедія Н. В. Гоголя «Ревізор» відразу ж стала одним із самих популярних добутків свого часу, що свідчить про близькість до життя описаних у ній подій і реалістичності персонажів. Говорять, що навіть сам цар Микола I, побачивши повітових чиновників, ськазав, що вже мав можливість раніше бачити їх – у комедії Гоголя «Ревізор». І дійсно, створений у цьому літературному шедеврі «малий мир» не припускає, що за його межами існує мир інший, що відрізняється від цього. Не випадкова сам автор комедії називав місто, у якому відбувається дія, «збірням містом всієї темної сторони».

Понравилось сочинение » Побут провінційної Росії, тогда жми кнопку

  • Рубрика: Школьные сочинения по зарубежной литературе

  • Самые популярные статьи:



    Домашнее задание на тему: Побут провінційної Росії.

    
    Наверх